Чудова передноворічна новина… щоправда, не для нас з вами, а для співробітників «Нафтогазу» - підвищення їхніх зарплат на 85%, яке було затверджено на засіданні Кабміну 23 грудня минулого року. Уряд затвердив фінансовий план компанії «Нафтогаз» на 2021 рік, одним з пунктів якого є збільшення фонду оплати праці більш ніж вдвічі. 

Раніше майже на кожному перехресті вулиць були колонки. Людина могла вільно напитись або вмитись у спеку, якщо  їй стало  зле  або після раптового ремонту якихось засобів руху. Біля кожної колонки була калюжка. 

Вибори вже розпочалися, та боротьба за місце під сонцем стартувала ще раніше.

Посадовим та службовим особам органів місцевого самоврядування збільшено посадові оклади.

Був у Дерезуватці Божий рай – ставок. «Успішні» фермери минулого літа вивозили воду з нього цистернами, а решту зробила спека. Зараз знов трішки набігло води – і цистерни вже їдуть. Я розумію, що врожай понад усе, але ж і ставок треба берегти. Його треба чистити, і я, наприклад, зі своєї жебрацької пенсії дам на це стільки ж, скільки й інші люди. Але ж у селі панують міні-олігархі, які й досі користуються добром колишнього радгоспу «Вперед», самі ж для села нічого не роблять.

Читаю новини і голова обертом йде, коли йдеться про такі захмарні суми, що отримують наші високопосадовці. Наприклад, попередній голова «Укрзалізниці» Євген Кравцов за рік заробив «всього» 6,8 мільйона гривень!  Та ще й при цьому зухвало зазначає, що «рівень зарплати у приватних компаніях на подібних посадах в рази вищий». І цьому «жебраку» ще й компенсацію мали виплатити, бо його, мовляв, «звільнили без можливості переведення до Міністерства інфраструктури, а тому держава має виплатити йому річну зарплату». А компенсація ця чималенька – у 2018 році він отримав майже 10 млн. гривень, у 2019-му, проробивши за весь рік усього 19 днів -  понад 9 млн. гривень…

Один із ключових фігур епохи «застою» був Перший секретар ЦК КПУ, двічі Герой Соціальної праці (за українське зерно) В.В. Щербицький. Його ще називали героєм «Чорнобиля».

Всі ми пам’ятаємо економічне диво Південної Кореї, яка за відносно стислий термін досягла значних успіхів у розвитку власної економіки, і при цьому країні чи допоміг, чи просто «не завадив» поділ її на дві частини. 

Я помню 1947 год – голод, разруха, но наши люди в этой беде были дружными. Трудно было каждому, живущему в Украине, но мы поддерживали друг друга и морально, и материально, и духовно, делились кто чем мог – и, конечно, выстояли в этой беде. Не ждали, сидя на диване, что манна небесная упадет прямо в рот.

Куди нас ведуть? Місто наше, наш район, нашу країну? Ми маємо право це знати. Ми маємо свого депутата Верховної Ради (більшість населення, мабуть, вже й прізвища його не пам’ятає), ми хочемо знати з перших вуст, що чекає нас, нашу землю?