Читаю новини і голова обертом йде, коли йдеться про такі захмарні суми, що отримують наші високопосадовці. Наприклад, попередній голова «Укрзалізниці» Євген Кравцов за рік заробив «всього» 6,8 мільйона гривень!  Та ще й при цьому зухвало зазначає, що «рівень зарплати у приватних компаніях на подібних посадах в рази вищий». І цьому «жебраку» ще й компенсацію мали виплатити, бо його, мовляв, «звільнили без можливості переведення до Міністерства інфраструктури, а тому держава має виплатити йому річну зарплату». А компенсація ця чималенька – у 2018 році він отримав майже 10 млн. гривень, у 2019-му, проробивши за весь рік усього 19 днів -  понад 9 млн. гривень…
Хочеться поцікавитися, чому пересічним українцям, які залишились на час карантину без зарплат, а багато хто взагалі втратив роботу, держава аж ніяк не компенсувала звільнення? Тому що ми не міністри і наші потреби не настільки великі? Чи просто, як-то кажуть, «пика не така»?
У мене є ще одне питання: чому ми за державний кошт маємо утримувати чиновника, який аж ніяк не посприяв покращенню роботи свого відомства? Чи кращими стали умови у наших пасажирських поїздах? Чи, може, електричок додалося або зручностей в них? Або ж вартість квитків із захмарної стала помірною і вони стали доступними у будь-який сезон? На всі ці питання  відповідь одна: ні!
Поїздів країною курсує все менше, тому квитки на них взяти стає все більшою проблемою, а вартість їх, відповідно, все підвищується за простою закономірністю товарно-ринкових відносин: чим менша кількість товару, тим він дорожче. Дістатися з Синельникового до Дніпра електричкою також майже нереально: постійні закриття перегонів, скорочення рейсів, та часто ще й без завчасного попередження – такий стиль роботи наших залізничників.
Або ще одні «жебраки» - наші міністри. Як повідомляють інтернет-ресурси, міністр юстиції Денис Малюська заробив 74,7 тис. грн., вже колишній міністр фінансів Оксана Маркарова - 69,4 тис. грн. А, скажімо, прем’єр-міністр Денис Шмигаль за перший місяць своєї роботи на посаді отримав 45,9 тисяч гривень. Та їх «переплюнули» заступники: Іван Руснак з Міноборони – 161,9 тис. грн.; Юрій Джигир з Міністерства фінансів - 114,4 тис. грн., Наталія Форсюк з Міністерства інфраструктури – 113,4 тис. грн., Валерія Коломієць з Мін'юсту – 151,8 тис. грн…
А це повідомлення мене просто «добило»: міністр інфраструктури Владислав Криклій, чия зарплата, за його словами, близько 40 тисяч гривень, на ділі отримав   понад 90 тисяч, оскільки був перепризначений. До того ж призначає 24-річну Валерію Шкаброву до наглядової ради Укрзалізниці з зарплатою 160 тисяч гривень. Дівчину називають його коханкою, але мені все одно, хто вона, мене більше хвилює той аспект, що ця особа лише два роки тому закінчила Національний авіаційний університет. Що вона здатна «наглядати», не маючи досвіду? І це я ще не згадав про «легендарного» голову «Нафтогазу» Андрія Коболєва, який отримує середньомісячну зарплату у сумі 28,5 млн. грн., тобто півтора мільйони на день! 
То що ж це робиться – виникає в мене питання. І до чого ж оті красиві слова нашого президента, який заявив, що «затягти паски мусять усі державні службовці, а їхня зарплата не має перевищувати 47 тисяч гривень». До речі, говорив він не лише про  суддів, народних депутатів, прокурорів, працівників НБУ, ЦВК та багатьох інших чиновників, а й про членів наглядових рад. Чому ж слова Володимира Зеленського розходяться зі справами?
Сьогодні, як бачимо, чиновник перетворився на головного пожирача бюджету. І в мене з цього приводу виникає ще одне питання: чому «Берег надій» не пише, в яку суму обходиться платникам податків утримання районних і міських можновладців? Чи стало краще жити людям після розривання району на окремі громади, що призвело до створення в кожній з них величезних чиновницьких апаратів з далеко не мінімальними зарплатами? І не треба вважати, що я заздрю або рахую гроші в чужих кишенях. Я просто намагаюся зрозуміти, чому ті, хто є нашими найманими працівниками, живуть краще ніж ми, пересічні, які платимо їм зарплати із власних копійчаних доходів.
 

Г. СТРЕЛЯНИЙ.