Куди нас ведуть? Місто наше, наш район, нашу країну? Ми маємо право це знати. Ми маємо свого депутата Верховної Ради (більшість населення, мабуть, вже й прізвища його не пам’ятає), ми хочемо знати з перших вуст, що чекає нас, нашу землю?
Чи наші керманичі використали нашу довіру, наші голоси і послали нас… кудись, а самі пішли своїм шляхом? Хіба ми народилися лише для того, щоб сплачувати рахунки за газ, воду, електрику і т.д.? Нас ведуть навмання, куди лиха вивезе. Так не можна! Навіть Північна Корея має свою національну ідею (так звану «чучхе»).
Ми маємо знати перспективи. Ми маємо знати, що чекає наших дітей, онуків. Влада, якщо вона не має злочинних намірів, зобов’язана довести свої плани до відома народу, бо ми таки народ, а не населення (події останніх років показали це). Саме ця невідомість, невпевненість українців у майбутньому штовхає їх до еміграції за кордон, назавжди… Ми втрачаємо українців і на війні, і на кордоні з ЄС.
Синельникове було містом обласного підпорядкування. Тут працювали заводи: ресорний, «Металіст», молочний, консервний, комбікормовий, хлібзавод, локомотивне і рефдепо, а ще скільки супутніх підприємств! І це тільки у промисловій сфері, а медицина, торгівля, побутове обслуговування, заклади освіти! Все це активно працювало, давало робочі місця, наповнювало місцевий бюджет. Зараз маємо навряд чи корисні для здоров’я людей поролонове виробництво, сухарики, залишилося ще розмістити в нас завод з переробки сміття для м. Дніпро.
Які бачать перспективи для міста пан мер, депутати міської ради? Чи ми скоро перетворимось на селище? Невже після нас  - хоч потоп? Мер - це не весільний генерал: відкрив дитячу гойдалку – і спи до наступних виборів.
До речі, прості синельниківці до сих пір згадують Василя Тетерятника, який півтора десятиліття очолював міську раду. Маючи службове авто, він пішки ходив на роботу,
Всюди встигав, зустрічався з десятками людей. Дивлячись їм у вічі, він мав відповідати за негаразди у міському господарстві. Він, інвалід війни, сам збудував собі хату, в ній же і помер. Це не аскетизм – просто совість у людини була. Та сьогодні такі люди, на жаль, не є прикладом…
Сьогодні ми – країна, в якій точиться війна з сильним ворогом. Але ж багато економік світу саме під час війн піднімалися, міцнішали. А ми за чужі гроші купуємо чуже озброєння, амуніцію і т. ін., в той час, як власна оборонна промисловість працює, як мокре горить. Чому так робиться, хто пояснить?
Зараз наш регіон живе, практично завдячуючи аграріям, хліборобам. І тут справа тримається на ентузіастах, патріотах своєї землі. А що буде, як цю землю вирвуть в них з-під ніг?
А найбільше болить душа за майбутнє наших дітей. Де вони будуть навчатись, отримувати професію, працювати? Оптимізація, децентралізація, інша …ція… Жоден з цих термінів не дає відповіді, як батькам з невеликими заробітками дати дітям освіту і професію, що стане їм змістом життя і зрештою їх годувальницею.
Миролюбівське ПТУ – де воно? А хто з можновладців переймається долею Синельниківського професійного ліцею? Хто знає його проблеми, турботи? Так, поруч обласний центр з його навчальними закладами, але: маршрутне таксі – 50 гривень, електрички ходять нерегулярно, гуртожиток – це дорого, та й не скрізь є. Ось такі ребуси з кросвордами.
Чому наші «прєдводітєлі» лікуються, відпочивають, навчають своїх дітей не «тут», а «там»? Чому не ведуть нас до того, щоб «тут» було як «там»? Чи ми знову даремно довірили їм свої долі? Чи Україна для них – наче груша, яку вони обтрусять і підуть далі?
Почався ще один рік нашого з вами життя. Яким він буде і що від нього чекати?

Поки що синельниківець.