Розрекламоване „Велике будівництво” нашого президента звучить ефектно. Але нічого нового в цьому немає – ще за часів радянської влади лідери держави також полюбляли гігантоманію. Ми найбільше в світі виплавляли чавуну та сталі, будували найбільші в світі літаки та ядерні ракети, воздвигали найвищі пам’ятники. І хоч більшість проєктів виявлялись звичайною „показухою”, та користь від них також була.
Є позитив і від нинішнього „Великого будівництва”, адже якісні траси таки дійсно з’являються на карті України. Щоб переконатись у цьому, далеко ходити не треба – досить проїхатись криворізькою чи запорізькою трасами. То ж спасибі туркам, які на кількох десятках кілометрів показали нам, що значить європейська якість (про ціну задумуватись не будемо).
Але ж для життя країни важливі не лише загальнонаціональні траси. Більше того – коли порахувати кількість курсуючого автотранспорту, то виявиться, що переважна більшість населення набагато більше користується саме сільськими та районними дорогами. І саме вони забезпечують доступ до медичного обслуговування, шкіл, вокзалів, продуктових баз  населення не тільки сіл (на які, здається, вже махнули рукою), а і вчорашніх райцентрів, які після адмінреформи перетворились у периферійні поселення. А про них, схоже, „там” забули. 
Принаймні у новоствореному Синельниківському районі ще не відремонтовано жодної „тешки” (територіальні траси, що фінансуються „Укравтодором”) чи комунальної дороги обласного підпорядкування. Доказ – траса на Славгород, Миролюбівку, Павлоград, Васильківку і навіть на Дніпро. Ям все більше, і жодного шляховика. Навіть ті ділянки доріг, на які громади виготовили проєкти для ремонту, цього року не мають ніяких шансів. Приклад – дорога до Великомихайлівки. І достукатись до керівництва облавтодору чи ОДА навряд чи хтось зможе, а самі очільники цих установ на периферії не бувають – не царська то справа.
То  ж і виходить, що чергові величні проєкти знову, як колись індустріалізація, здійснюються за рахунок сельчан.
Через безвихідь наші агровиробники вже не перший рік намагаються самотужки якось рятувати дороги. Голови агропідприємств „Анастасія”, „Гарант-Агро”, „Україна”, „ДВК”, „За мир”, „Рой”, „Павлівське”, „Україна-2000” та ряд інших купують асфальт і чи самостійно, чи у співпраці з громадами латають вибоїни, бо розуміють: не зробиш сьогодні – завтра дороги просто не буде.
Але чи триватиме так і надалі. Тобто, чи будуть агровиробники тримати місцеві дороги на своїх плечах? І мова тут не лише про фінансову спроможність. Питання криється в іншому – у кого у власності завтра опиниться земля-годувальниця, яку влада все ж вирішила продавати? Якщо у іноземців, то чи потрібні їм будуть наші дороги? Ми вже ж чули про те, що у Павлоградському районі французькі громадяни створили потужне агропідприємство, а у Васильківці канадські спорудили сучасний елеватор. Але не чули, що вони відремонтували хоч кілометр дороги. 
То що ж чекає на районні дороги цього літа? Хотілося б, щонайменше, почути коментар з даного питання голови Синельниківської РДА Світлани Назарчук та голів громад. Хоча б знати, які відповіді отримано на звернення до облради, обладміністрації, облавтодору.

Т. СЕРГЄЄВ.

На фото: Вже традиційно кожної весни працівники  СФГ "Анастасія" у співпраці з Раївською громадою ремонтують трасу до Вільного.  Технологія власна, але ефективна, стверджують заступник голови  господарства Андрія Усова Анатолій Поляков та сільський староста Олександр Натха.