Олексію Кошеленку лише 33 роки, і сім з них він пов’язав з армією, з захистом незалежності та територіальної цілісності рідної України.

Олексій Кошеленко з мамою.

У лютому 2014-го він повернувся з прикордонної служби, яку проходив у Балаклаві. І вже через кілька тижнів був мобілізований до 93-ї бригади, що дислокується у Черкаському. Практично відразу хлопці виїхали на Донецьк, де саме кипіли сепаратистські настрої. А потім…
Потім був сумнозвісний Іловайський котел. Три довгих доби вони несли поранених полями, де їх зустріли не менш сумнозвісні псковські десантники, ті самі, що «заблукали». Вони захопили наших хлопців, спочатку тримали їх прямо там же, в полі, а потім КамАЗами повезли до Сніжного, де передали місцевим бойовикам. 
Згадувати про ті дні Олексій не хоче, стисло зазнаючи лише: «Били. Сильно били». Хлопці мужньо трималися до того часу, коли стався так званий обмін «30 на 60». Тоді 28 вересня 14-го року під Донецьком терористи передали українській стороні 30 військовополонених, серед яких був і Олексій, в обмін на 60 бойовиків. Трішки оговтався і знову – на службу. Має кілька медалей, серед яких і президентська нагорода «За бездоганну службу». 
Олексій Кошеленко має мирну професію електромонтер контактної мережі. І міг, здавалося б, працювати собі на залізниці. Втім, хлопець вважає, що сьогодні його місце – на передовій. А вже потім можна й про мирне життя думати. І, зокрема, про море, яке вабить з дитинства. Тож не виключено, що армійське обмундирування незабаром змінить на тільняшку й безкозирку.
Та як би не склалася подальша доля Олексія Кошеленка, хочеться побажати, щоб вона була щасливою. 

Оксана ЛЕНДА.