У Синельниковому багато хто знає об’їзну дорогу, що на східному боці міста. Особливо ту ділянку, де її перетинають залізничні колії. Вірніше, перетинали, бо рейок там вже немає. Саме в тому районі на узбіччі стоять, мов примари, дві двоповерхові будівлі. Вони, наче німі охоронці, які стережуть вільний в’їзд на територію нової бази Синельниківського райавтодору, якою вона так і не стала.

Про те, що це мав би бути потужний шляхобудівний центр у Синельниківському районі, свідчить багато чого. По-перше, величезна територія, розміром майже 5 гектарів, загороджена бетонним парканом. По-друге, ті масштабні за площами двоповерхові будівлі адміністративного корпусу та ангару для технічного обслуговування й ремонту техніки, які бачимо, щойно заходимо на територію.
Чи, приміром, підземна споруда, котра нагадує таємничий бункер. Виявляється, цей підземний склад призначався для зберігання бітуму та дьогтю. Ось з ємностей витікають залишки бітуму, в яких працівник загубив свої черевики. А облаштування залізничними коліями говорить про те, що при будівництві підприємства розраховували щонайменше на вагонні норми.
Видно, що зароджувалось життя на підприємстві, серце якого вже билося. Цьому підтвердження і спогади людей, з якими журналісти редакції поспілкувались, аби по крихтах зібрати інформацію. Як повідомив редакції колишній головний архітектор району Петро Шандрук, колись на цьому місті планувалося будівництво бази для міжколгоспного райавтодору, для чого звели адміністративне приміщення, майстерню, ще й підвели залізничні колії. Телефонували також Миколі Бугайову, який на той момент працював заступником голови Синельниківської райдержадміністрації. Він розповів, що це було «дітище» Петра Угланова, якого, на жаль, вже немає серед живих. На той момент він багато років керував дорожньо-будівним підприємством, і завдяки йому в районі було збудовано багато доріг.
Колишній двічі очільник району Володимир Альохін зазначив, що немає сенсу плакати за тим, яким колись був райавтодор. Важливо, щоб сьогодні керівництво району докладало зусиль для комплексного розвитку інфраструктури на місцях. Володимир Ілліч запросив журналістів «Берега надій» для більш детальної розмови до Немішаївського агротехнічного коледжу, директором якого він є.  
Географічно нова база розташована на території Раївської громади, тож ми звернулися до її керівника Юрія Мартиненка, який повідомив такі деталі:
– Новий майданчик розроблявся в 90-ті роки, оскільки старий був замалий для того обсягу робіт, який виконував Синельниківський райавтодор. Туди була підведена залізниця, виконані роботи з будівництва естакади для вагонів. І на моїй пам’яті деякі вагони розвантажувалися. Втім, наприкінці 90-х програма розвитку райавтодорів не фінансувалася, тому майданчик тривалий час просто охоронявся працівниками. На сьогодні охорона знята, наскільки я розумію, майданчик розграбований. Приблизно 4,5 гектари землі так і не проінвентаризовані. Офіційного підтвердження про сплату податків немає, тому що ні облавтодор, ні райавтодор у платниках не значаться. 
Крім того, журналісти зустрілися з Любов’ю Оліфір, яка 37 років працювала на підприємстві спочатку старшим виконробом, а останні п’ять років старшим інженером. За її словами, на території нової бази звели гараж на 25 автомашин, адміністративне приміщення, котельню, яка була готова до здачі, ТП, що працювала, підвели комунікації. 
– Поки Синельниківський райавтодор функціонував і на ньому працювало 30 осіб, то нова база регулярно охоронялася надійними людьми, які віддали цьому підприємству десятки років. Крадіжки траплялися, але дуже рідко. Там була підвищена естакада, збудовані дві ємності, куди мали приймати бітум та дьоготь. Новий майданчик тривалий час використовували як бітумну базу, де працювали бітумники. В п’ятьох ємностях по 15 кубів розігрівали смолу.  
Загалом же, як розповіла Любов Костянтинівна, дорожньо-будівне підприємство утримувало 530 кілометрів доріг по району залежно від виділених коштів та замовлень Служби автомобільних доріг. Згодом заявок ставало менше й менше, а ставлення до працівників погіршилось. Навіть поліціянти постійно зупиняли та виписували штрафи «за відсутність каски», хоча їх сплачувати було нічим, бо заробітна плата останнім часом не нараховувалась. Отож, як зрозуміли колишні працівники, робилося усе для того, щоб повністю припинити існування цього підприємства. Їхні численні листи до всіх інстанцій, зокрема, й до Офісу Президента, на жаль, не дали ніяких результатів.
– Наших спеціалістів знали по всій Дніпропетровщині: когось по імені, когось по прізвищу, когось по техніці, на якій він працював. Обслуговували не тільки ра-йон, а й область. Хоч техніка була не першої свіжості, а одноліткою наших механізаторів та водіїв,  вона залишалася в робочому стані завдяки спеціалістам, які доглядали за нею, – ділиться спогадами Любов Оліфір. 
У цієї жінки та інших працівників розривалась душа через те, що все майно, яке вони зберігали десятки років, розікрали, грубо кажучи, за 10 днів. А спочатку це називалося красивим словом «реорганізація».
– Ми не одні, – зазначає Любов Костянтинівна, – повністю зруйновані інші такі підприємства області, де на територіях так само каменя на камені не лишилось. А були три КрАЗи, ГАЗ, УАЗ, Кларус, ЗІЛи – КДМ та ММЗ, Т-150, Т-40, МТЗ, навісне обладнання для зимового утримання доріг, косарки, комп’ютерна техніка, 40 тонн металу, який облавтодор кудись дів. Колектив у нас був кваліфікований, всі працівники з освітою мали по 15-35 років стажу, працювали цілі сімейні династії. Нині всі вони працевлаштовані на досить високих посадах. 
Останній лист, який працівники отримали перед самим звільненням у 2019-му році, коли вже більшість знайшла собі інші роботи, був приблизно такого змісту: можете залишатись, але об’єми робіт шукайте самі, виживайте, як хочете. 
– Ще тривалий час там працювали виконуючий обов’язки керівника та 6-7 охоронців. Втім, їм ніхто не виплачував заробітну платню, а в області сказали: «якщо хочете, звільняйтесь». Коли вивільнився останній працівник, майно розікрали. Жити не хочеться через те, що відбулось, і ніхто за це не відповів, – зі сльозами на очах підсумовує колишня дорожня працівниця. 
Сьогодні Синельниківський район укрупнився, став більшим шляхом приєднання інших громад Першотравенська, Петропавлівки, Покровки, Межової та Васильківки. Враховуючи це, можна лише уявити, на яку територію могло б працювати дорожньо-ремонтне підприємство «Синельниківський райавтодор», утримуючи дороги великого синельниківського краю.

Орися ЛАДАТКО.