«Я правду о тебе порасскажу такую, что хуже всякой лжи»
(А.С. Грибоедов «Горе от ума»)
Я уважно перечитала звернення депутатів Синельниківської районної ради про висловлення недовіри голові Синельниківської РДА Лященку С.В., а також рішення сесії районної ради від 16 березня 2010 року і хочу висловити окремі думки з приводу останніх подій. Тим більше, що у зверненні знову прозвучало моє ім’я. Зазначу зразу, що поділяю думку 43-х депутатів, які проголосували за недовіру, але не без певних «АЛЕ», яких буде декілька.
Вважаю, що така оцінка діяльності пана Лященка С.В. та його «молодої команди» цілком закономірний результат.
Я пішла з посади керівника відділу освіти за власним бажанням, але це «бажання» з’явилось після шаленого тиску з боку заступника голови РДА О.В. Костенко-Голікової. Несила Олені Володимирівні було працювати з керівником відділу, який має власну точку зору; незручно керувати справами, коли треба всім говорити правду в очі, а не позаочі; не лежала в неї душа до відділу, який потребував серйозних реформ, а хотілося б чути тільки про досягнення. Отака мораль.
Опоненти можуть послатися на рішення сесії районної ради за №341-24/V від 29 квітня 2009 року (саме воно зазначене у згадуваному зверненні), АЛЕ, якщо депутати пам’ятають, то мене тоді ніхто не вислухав, не задав жодного запитання про стан справ у відділі, які ж такі численні порушення у фінансово-господарській діяльності були допущені мною? Чи будуть усунені причини, які призвели до такого стану? А, може, дехто з присутніх не тільки у залі, а й у президії дуже не хотіли почути від мене відповіді на ці питання? Бо чим пояснити, що на руках у депутатів було два проекти рішення з різними формулюваннями? А головуючий, не бажаючи витрачати часу, навіть не озвучив проект, за який депутати проголосували. До речі, на тій сесії пана Лященка також не було. А що ж профільний заступник? Олені Володимирівні Костенко-Голіковій таке рішення якраз, як то кажуть, «в тему», бо найлегше звалити все на одного керівника, ніж розбиратись у причинах, які складались роками. Хіба не дивно, що в акті КРУ, яке здійснювало перевірку за три роки, згадуються прізвища трьох керівників відділу, голов-ного бухгалтера, начальника господарчої групи та ін., а «доцільність перебування на посаді» розглядалась тільки стосовно керівника Ткач О.І.?
Сьогодні я з впевненістю можу сказати, що жодна обіцянка з тих, що давав освітянам Сергій Вікторович, не була виконана. В першу чергу через його патологічну відсутність на роботі чи то через хворобу, чи то через відпустки, чи то через відрядження. Чого не скажеш про пані Костенко-Голікову. Користуючись безмежною владою, яку надавав їй Сергій Вікторович, вона показувала дива мудрого керівництва державного рівня! Мабуть, через те, що мала, за її ж висловлюванням, цитую: «большой опыт педагогического мастерства и почти 10-летний стаж педагога» (з виступу перед директорами району в листопаді 2008 року). Мабуть через це головним своїм завданням вона вбачала дотримання службовцями при складанні паперів знаків пунктуації. І не важливо, що керівники інших підрозділів, наприклад, колишній начальник відділу культури і туризму, теж вчитель зі стажем. І не важливо, що колишній бухгалтер РДА володіє не тільки арифметикою, а й математикою…
Звичайно, я, як керівник відділу, багато чого не знала, особливо у такій сфері діяльності, як фінансово-господарська. АЛЕ було велике бажання в усьому розібратись, дійти до суті. І, насправді, це виходило. Багато чого я встигла ввести у правове поле. Прикро, звичайно, що поряд не було людини, яка б прагнула передати свій досвід, чомусь навчити. Адже не святі горщики ліплять. Керівниками не народжуються – ними стають. Я і по сьогоднішній день впевнена, що саме в горнилі справжньої роботи, при мудрій підтримці досвідчених людей, може бути сформований державний службовець. Не шаблею розмахувати, як Олена Володимирівна, а плекати кадри. Цього в моєму житті, на жаль, не сталось. Відомо, що дерево може зламати без жалю лише той, хто жодного не виростив у своєму житті. Якби сам Сергій Вікторович Лящен-ко та його заступники керувались цим правилом, то, мабуть, кадрова ситуація в РДА була б кращою. Безмежна влада і була передана головою РДА в руки свого заступника, щоби самому не пускати в районі надовго коріння. Бо ж, переймаючись щоденними справами простих людей, не можна не приростати до них душею.
Сьогодні, коли відбувається у суспільстві нова хвиля реформ, може, стане актуальним питання про необхідність або доцільність такого двовладдя на районному рівні, як наявність двох владних структур - районних рад і районних державних адміністрацій? Може, достатньо передати всю владу радам, щоби і розробка програм, і контроль за їх здійсненням був у руках народних обранців?
Мені й досі дуже сумно і неприємно згадувати, як «покерувала» О.В. Костенко-Голікова у відношенні колишньої директор-ки Великомихайлівської школи Т. Гусєвої. На пустому місці було роздуто скандал, до якого залучила першого заступника голови РДА, голову районної ради. Бідна директорка за все життя не чула стільки образ, скільки за тиждень втручання у буденні справи школи. Як результат, Т. Гусєва написала заяву про звільнення з посади, а я її не утримувала, мабуть, відчувала, що скоро і я прийму таке ж рішення, бо в «бєспрєдєлє» закони не діють.
Депутати у згадуваному вище зверненні вказали ще на одну ситуацію, а саме, що районним фінансовим управлінням (керівник Макаркіна Т.С.) було запропоновано направити 220,537 тис. грн. на проведення робіт по промивці систем опалення 2-х шкіл. Такий факт дійсно мав місце, і, що важливо, ініціатива виходила не з відділу освіти, її господарчої групи, а саме з фінвідділу, то ж не дивно, що «обгрунтовану відповідь про необхідність таких дій та ще й без кошторису», як зазначено у зверненні, керівник відділу освіти і не міг дати на засіданні постійної комісії районної ради. І дуже правильно, що ці кошти були направлені депутатами на капітальний ремонт Гірківського ДНЗ, а не на переобладнання частини приміщення Шевченківської школи на ДНЗ, як на цьому наполягала О.В. Костенко-Голікова. Цікаво, що сам факт ініціювання виділення коштів на промивку систем опалення пані Т.С. Макаркіна заперечує (дивись «Берег надій» №12 від 25.03.2010 р.). АЛЕ не було б так смішно, як так сумно, бо це вже нагадує відомий анекдот про невістку, коли «та гусей пасе, але звідти вітер несе». Воно і раніше траплялось, що Тетяна Степанівна десь та й зробить помилку: чи то пропустить внесення до програми соціально-економічного та культурного розвитку об’єктів завершення будівництва, чи то побачить у звичайних фаянсових унітазах «золоті» і таке інше, а тут і зовсім переплутала «те і ето»: тодішній керівник відділу Олена Ткач не могла надіслати до фінуправління «відповідний лист від 13.07.2009 року за номером 735», як зазначено у її запереченні, бо була звільнена 29.05.2009 року, про що свідчить запис у трудовій книжці. Так що «гріхи» у фінуправління все ж таки є. А далі питання до правоохоронних органів – чий же стоїть підпис у листі з райво під №735?
Або візьміть таке болюче питання, як ремонтні роботи по школах, які, як правило, проводяться влітку. Моя позиція була однозначною – знайомити директорів шкіл з кошторисом, з переліком робіт на об’єкті, щоби була прозорість у витрачанні коштів, щоби директори не були «сліпими кошенятами», а разом із батьківською громадськістю могли здійснювати контроль за ходом і якістю виконуваних робіт. В результаті вдалося, і це можуть підтвердити директори шкіл, навіть попередити махінації нечесних на руку підрядників. А там, де директор не був зацікавлений у такому підході, траплялося і зворотнє. Згодна, що не все в мене в цьому питанні виходило професійно, АЛЕ ж і «помічників» було достатньо. Чого варті запитання працівників фінвідділу: чому обрали на ремонтні роботи «чужого» підрядника, а не «нашого»? Акт КРУ показав, що і «чужим», і «своїм» приходилось щось доробляти після перевірок. Значить, якість не залежить від того, хто саме виконує роботи, значить, справа в чомусь іншому? І чому вартість виконуваних робіт «своїми» підрядниками була іноді вищою, ніж «чужими»?
Наводити приклади можна ще довго, але й цього досить, щоби зазначити, що пан Лященко С.В. рік тому поклав на плаху мою голову, сподіваючись, що його бездіяльність цим кроком буде перекрита, АЛЕ ж стиль керівництва його команди це не змінило і результат не заставив себе чекати.
І наостанок трішки лірики, хоча й сумної. Ці рядки були написані мною ще в червні 2009 року на згадку про таких «шанованих» моїх керівників. Тоді не думалось, що колись захочеться подарувати їм ці рядки, АЛЕ час лікує:
Це час не мій, і я не в часі,
Мені пливти б за течією,
А я в бою, і кулеметні траси
Опікуються долею моєю.
Це час не мій, бо залихвацько
Вирішувати долі я не вмію,
Не п’ю «чайок» по кабінетах панібрацько
І не схиляю перед бидлом шию.
Це час не мій – дехто не розуміє:
Хто має гідність? Що є благодать?
Вони навчились і тепер вже вміють
В чужому оці трісочку шукать.
Так! Я – не в часі – ваша воля,
Але не вам вирішувати час,
Коли Господь розіпне вашу долю,
Підпише й вам останній свій наказ.
Олена Ткач, колишній керівник
відділу освіти РДА (2007-2009 рр.).
|
