Не думалося і не гадалося Кіму Бею, що помре він у дні, коли вшановують його улюбленого митця Тараса Шевченка, якому в свій час він присвятив багато поезій:

Для нас він Кобзар, та і вчитель,
Для нас він взірець-Прометей,
Отой, хто навчав нас, як жити,
Як пломінь нести до людей. 
Так писав Кім Бей в книзі «З любов’ю до Тараса». Тепер же синельниківці втратили поета і композитора Кіма Олександровича Бея – патріота, ветерана, учасника війни. Його пам’ятають як артиста театру, справжнього музикознавця, вчителя музики. Відомий Кім Олександрович як автор поетично-пісенних творів, яких залишив по собі понад півсотні. Випустив п’ять книг.
Громадськість Синельниківщини гідно оцінила творчість Кіма Бея званням Почесний громадянин Синельниківського району, а рішенням іларіонівців – відзначений медаллю «За заслуги перед громадою».
Коли ми разом з ним бували в райцентрі, я завжди відзначав, як доброзичливо вітаються з Кімом Олександровичем його колишні учні, нині дорослі люди. А він, у свою чергу, теж пам’ятав чимало їхніх прізвищ.    
Ще в шкільні роки почав писати тексти на свою музику, грав у духовому оркестрі, співав під гітару, був ініціатором створення шкільного драмколективу… Ми жили з ним на одній вулиці, частенько спілкувалися, зверталися один до одного, щоб почути першу оцінку того, що написано кимось із нас. Часто перехожі чули звуки піаніно, що линули з його домівки. 
Шануючи творчість свого товариша, з великою приємністю згадую теплу гостинність подружжя Беїв, гармонічні звуки інструмента в їхній домівці. А гармонія – це синонім правди, сили, кохання. Шкода, що майже не залишилося записів його гри…
З заздрістю слухав вільну шевченкову мову. Для мене, в минулому російськомовного, Кім Бей був чудовим вчителем української мови, він же перший подарував мені російсько-український словник, завдяки якому була написана книга «На зламі».
Він багато знав, цікаво розповідав про історію своєї місцевості, про неньку-Україну. Доля його складна, як життєвий шлях кожної творчої людини: невизнання, самітність – це хрест, який вони несуть. «Скільки крику чути зараз: забрали гроші! Це зле – забрати чужі гроші. Але у мене (та хіба тільки в мене!) вкрали душу», – так казав Кім Олександрович про сьогодення.
Хай йому легенько згадається на тім світі. А нам, ще живим, творити: прославляти те, чим живемо і що любимо, день за вікном і ту велику тривогу, якою живе творча людина, сприймаючи біль свого народу. Хай все це творить красу нашого життя, яку так відчував і любив Кім Бей.

Валентин ВАСИЛЕНКО, почесний  громадянин Синельниківського району.
сел. Первомайське.