Раніше ми знайомили вас із життям людей, які мешкають поблизу Привокзальної площі та у центрі міста (див. «БН» від 9.04.2020 р. «Чи загоряться усі ліхтарі на вулицях, що вже сяють чистотою» та від 23.04.2020 р. «Контрасти середмістя Синельникового»). Сьогодні пропонуємо вам здійснити подорож околицями, де у ставок Красний щодня лягає спати сонце. Здогадалися? Це – квартал №18, який складається з вулиць Робоча, Індустріальна та Кирпична.

Там, за тихими водами ставу, проживає близько трьохсот синельниківців, про що нам повідомила голова квартального комітету Вікторія Черв’якова. Вже понад 10 років жінка очолює квартал, тож повною мірою володіє інформацією про щоденні турботи й клопоти жителів, позитивні зрушення в напрямку благоустрою рідних вулиць та проблеми, з якими доводиться стикатися. 
Перше, чим закортіло поділитися з нами Вікторії Валентинівні, звичайно ж, радісна подія, яка сталася менше місяця тому і дуже тішить місцевих жителів. Це – встановлення вуличних ліхтарів, які засвітилися по вулиці Робоча, що тягнеться ген-ген за щонайменше півтора кілометра. Тепер, осяяною у нічний період доби з 10-ї до 12-ї, нею пересуватися значно легше й безпечніше. За це мешканці вдячні міському голові Дмитру Зражевському.
- На нашому кварталі команду міського голови підтримують, оскільки на власному прикладі бачать результати їхньої роботи, - говорить очільниця 18-го кварталу. – Так, по Робочій з’явилося довгоочікуване освітлення, а з появою сміттєвих баків поменшало стихійних звалищ. 
Тепер ще сподіваються жителі цієї вулиці на ремонт дорожнього покриття, хоча би поточний ямковий, а найкраще – такий капітальний, як відрізок від Індустріальної та Кирпичної, що сполучає Синельникове з Новогнідим. На жаль, дорогу по Робочій повсякчас розбивають вантажні автомобілі і сільгосптехніка, тож вона потребує термінового «латання» вибоїн.
А ось близьке розташування приватних будинків до берега водоймища вважається особливістю та перевагою проживання в цьому районі. Уявіть собі – за будь-якої пори року можна споглядати воду, яка надзвичайно заспокоює, вудити, а влітку ще й освіжитися. До речі, про рибальство! За останні кілька років місцеві жителі, зібравши кошти, запустили у ставок 12 тисяч мальків коропчуків та білого амура. Тож на улов тут можна розраховувати.
Зона відпочинку, яку також почали зводити неподалік, попри те, що лишається недобудованою і не зовсім доглянутою, також слугує місцевим жителям місцем, де можна провести дозвілля. Дітвора полюбляє бавитись на ігровому та спортивному майданчиках, а люди поважного віку віддають перевагу відпочинку на лавках. Ось тільки усі конструкції, вважає квартальна староста, потребують ремонтних робіт, а територія парку – боротьби з бур’янами.
Без сумніву добре відзивається Вікторія Валентинівна про жителів 18-го кварталу, виокремлюючи найбільш активних Людмилу Агапову, Світлану Твердохліб та Ніну Мурукіну. А ще говорить, що з сусідами їм всім пощастило:
- Тут живуть хороші порядні люди, яким притаманні працьовитість та згуртованість. Ось тому і задвірки у нас здебільшого обкошені та доглянуті, а біля сміттєвих баків переважно завжди чисто. Таким чином намагаємося підтримувати порядок. 
Загалом на вулицях стоїть 5 контейнерів для сміття, які «Дніпрокомунтранс» вивозить тричі на тиждень. Баків вистачає, від сміття звільняються згідно з графіком, замінюються у разі пошкодження вчасно. Втім люди відчувають потребу ще в одному додатковому, бо через віддаленість їх один від одного, частині жителів кварталу доводиться нести сміття доволі далеко. 
Життя на околиці міста, подалі від суєти і шуму, здається таким ідеальним. Однак є те, що доставляє проблем мешканцям, зокрема, їхньому здоров’ю, навколишньому середовищу, екології. Це – діяльність (інколи недобросовісна) промислових підприємств, які розташовані на території кварталу. Люди скаржаться на різноманітні викиди, які літають в повітрі. Зі скаргами вони неодноразово зверталися безпосередньо до керівництва заводів, але поки що продовжують дихати шкідливими речовинами.  
Не лише справами квартальними, а й домашніми клопотами живе голова комітету Вікторія Черв’якова, знаходячи час і для хобі. А воно у неї самобутнє й давнє – жінка пряде на прядці (на фото), яка переходить в родині з покоління в покоління по жіночій лінії. Інструменту вже понад 150 років, і хоча у рукодільниці є ще два інших, найдавніший вона любить понад усе. Вікторія Валентинівна сподівається, що свої вміння передасть онучці, як колись перейняла досвід і любов до прядіння у своєї бабусі. 
Але пряжу відкладено до осінньо-зимового періоду, а поки літо, треба купу справ вирішити, і на очолюваному кварталі також!

Орися ЛАДАТКО.