Щороку напередодні Дня медичного працівника, який відзначається третьої неділі червня, зустрічаюсь з головним лікарем центральної районної лікарні Петром Довганьом. Не став винятком і 2014-ий. Здавалося б, що зараз можна знайти позитивне, коли в країні такий неспокій. Однак Петро Васильович налаштований оптимістично й рішуче. Незважаючи ні на що, крок за кроком в лікарні здійснюються позитивні зміни. Розпочали розширяти неврологічне відділення. Хіба це діло, коли в палаті сім тяжко хворих? Тому колишнє ЛОР-відділення переобладнують під неврологічне, а дві палати в хірургії виділили для ЛОР-хворих.
Давно вже настала потреба в діагностичній палаті – тепер вона обладнана поряд з приймальним відділенням. За сучасними технологіями працюватиме тубкабінет, реконструкція якого завершується цими днями.
Є ще деякі важливі плани на майбутнє у головного лікаря, однак вважає, що говорити про них ранувато. Як стверджує Петро Васильович, те, що уже зроблене, без добрих друзів лікарні не обійшлося. Допомагають, хто чим може.
Напередодні свята подяки мі-ністра охорони здоров’я отримала головна медична сестра райлікарні Інна Солонина, облдержадміністрації - медсестра терапевтичного відділення Оксана Олійник, департаменту ОЗДОДА лікар-лаборант клініко-діагностичної лабораторії Лідія Михайлова, лікар-невропатолог поліклініки Михайло Зубанов. Почесною грамотою обласної ради нагороджена лікар-ендокринолог поліклініки Людмила Яковіна, грамотою – хірург Давид Гулієв.
Виконкомом Синельниківської міської ради нагороджені Наталія Кучугурна, Вікторія Мальцева, Людмила Тєлегіна, Світлана Вєлєсевич, райдержадміністрації – Михайло Миронов, Тетяна Тонконог, Людмила Зейналова. Звичайно, це далеко не повний перелік тих, кого назвали в числі кращих.
Окремо хотілося б сказати ще про одного лікаря – Марію Іванівну Перепелицю. Колись, в дитинстві, а воно пройшло в одному з мальовничих сіл на Вінниччині, дідусь, пестячи крихітну онучку, казав: „Дохтуркою будеш, мене лікуватимеш”. І ніби в воду дивився. Спочатку медичне училище,  потім Дніпропетровський медичний інститут і молодий лікар-невропатолог з чоловіком та двома дітками за призначенням приїхала до Синельникового. Та так і залишилась у цьому невеличкому містечку. Отримали квартиру, де сім’я з чотирьох чоловік зажила дружно та злагоджено. Згодом вирішили дім будувати. Ледь звели стіни й дах накрили, як раптово пішов з життя чоловік. Робота, якій вона віддавала душу й серце, діти допомогли вижити.
- Знаєте, забуваєш про все: ось перед тобою хворий, котрий з надією дивиться на тебе, чекає на допомогу, то ти вже думаєш, як йому зарадити, а особисте на інший план відходить.
Нині Марія Іванівна завідує стаціонарним неврологічним відділенням. Звичайно, тут набагато важче, бо цілодобово тяжко хворі, про яких вона і вдома не забуває: а чи все зробила? Тому часто вже з дому ввечері телефонує медсестрам, цікавиться, як той чи інший хворий.
Додому повертається чи не надвечір. Відразу (якщо це влітку) відвідує свій палісадник, де буяють квіти, які насаджує сама і вважає, що саме вони знімають стреси, котрі лікареві доводиться переживати ледь не щодня.
Не любить відпусток. Їздити нема-куди, а домашньої роботи не переробити. Нещодавно пройшла переатестацію і тепер має право ще працювати п’ять років та помагати лікувати хворих.

Ася МАРИНЕНКО.