Вона будувалась під газові котли, але голубе паливо до села так і не прийшло. І слава богу – хоч нагрілись!

Так звана оптимізація  загальноосвітньої системи у Синельниківському районі почалась з реорганізації у школах систем опалення – переходу на твердопаливні котли. Такий крок викликав далеко не однозначні судження як серед педагогічних колективів, так і серед батьків. Якщо в класах було холодно з газом, то без нього взагалі позамерзаємо... Чим будемо опалюватись, коли закінчаться лісосмуги?..  А коли закінчаться лісосмуги, чим будемо дихати?..
Такі чи подібні сумніви цілком не безпідставні, адже за попередні роки у свідомості багатьох людей саме газ асоціюється з головним і найкращим способом опалення приміщень. За екологічно брудні та малоефективні вугільні котельні вже забули та й вугільних складів в районі днем з вогнем не знайдеш. Крім того, ми ж не білоруси і не закарпатці, щоб всерйоз сподіватись нагріти кількаповерхові споруди дровами.  
Ми б могли  і надалі нагнітати ситуацію у безвір’ї подібній „оптимізації”, коли б не екскурсія до Миколаївської загальноосвітньої школи сусіднього Петропавлівського району. Побували ми там з головою райради Юрієм Мартиненком, щоб дізнатись, як опалюється твердопаливним котлом триповерхове приміщення площею понад 7000 квадратних метрів.
Директор школи Микола Ріпний не став довго розповідати, а одразу запросив до котельні. Там все стало ясно.
Одна з найновіших шкіл в області проектувалась під заплановану газифікацію Миколаївки. Тому і систему опалення змонтували з мінімальною кількістю батарей, які б мали грітись цілодобово. Однак голубе паливо сюди не дійшло, тому котельню обладнали двома вугільними котлами. Через низький ККД, а ще через низькосортне вугілля, в класах температура не перевищувала 10-12 градусів. Так було аж доки два місяці тому не запустили новий твердопаливний котел, який працює на пілєтах з соняшникової лузги. Добове споживання – до 3 кубометрів. Автоматика регулює температуру цілодобово, зупиняється котел лише на вихідні, щоб оператори могли почистити попіл. Його, до речі, зовсім мало, і його з задоволенням забирає той же фермер, який і поставляє школі пілєти. Їх на рік потрібно 350 тонн.
Вартість такого котла складала 320 тисяч, що за сьогоднішніми цінами надзвичайно дешево. Обслуговує його шість операторів, що не так і мало. Директору пропонували скоротити двох, адже увесь процес автоматизований, та Микола Петрович відстояв такий штат котельні. Мотивував тим, що подача води, відсос диму здійснюється електродвигунами. Зупинка їх при віярних відключеннях електроенергії чи аваріях призводить до нагрівання котла щохвилини на 1 градус, що може призвести до катастрофи.
В подальшому, коли буде встановлена автоматична подача пілєт (поки що вони завантажуються вручну мішками) та резервне джерело електроенергії, кількість операторів може зменшитись.
Іще одна особливість цієї школи – тут з батьків не вимагають ніяких „добровільних” внесків. Таке диво директор пояснив великою кількістю спонсорів і друзів школи серед фермерів і підприємців (в тому числі і його дружина-підприємець). Ефективно використовується семигектарна територія шкільного подвір’я. Тут посаджено вишневий сад, решта території також не гуляє, наявною в школі сільгосптехнікою надають послуги по обробітку городів, здають в оренду чимало шкільних приміщень. В результаті на спецрахунку завжди є гроші на нагальні проблеми.  
До всього слід додати, що школа має власну водомережну і каналізаційну системи, що також дозволяє і змушує економити кошти. І ще один момент: на території школи нарахували більше двох десятків каналізаційних колодязів, на жодному з яких не зник люк.
- У вас у селі що, немає „металістів”? – не втримались від запитання.
- Ми просто до шкільного майна ставимось, як до свого, і кожен сторож знає, що за всі зниклі люки заплатить зі своєї кишені, - роз’яснив директор школи.
Станіслав ТКАЧОВ.
P.S. Було б непогано організувати екскурсію до Миколаївки усім директорам шкіл нашого району.