Під колискову останніх лютневих хуртовин народився Анатолій Козицький, який вчора зустрів свій 80-річний ювілей. 
Спогади Анатолія Васильовича про життя та трудову діяльність лилися вільно та легко. Неначе вчора 25-ти річний хлопець з мальовничого полтавського села Яхники після закінчення технікуму за направленням приїхав на Дніпропетровщину.
З цим краєм на усе життя й пов’язалася його доля. Більше, ніж півжиття – 53 з половиною роки – присвятив ремонту сільгосптехніки. Розпочав свою трудову діяльність у Славгородській  машинно-тракторній станції, працюючи інженером з техобслуговування, продовжив у Синельниківській ремонтно-тракторній станції інженером-контролером.
Найбільше років віддав райсільгосптехніці: 7 років працював начальником механічного загону, 13 – завідувачем ремонтної майстерні, в якій також лагодили трактори ДТ-75. Пригадує, як в пошуках запчастин для «залізного богатиря», об’їздив мало не весь Казахстан. Також багато років був інженером з транспорту та завгаром.
Продуктивно пропрацювавши більше ніж піввіку, пішов на заслужений відпочинок. Понад усе пишається своєю родиною:  дружиною Галиною, донькою Оленою та зятем Віталієм, й двома онуками – Настею та Віталіком. 
А ще Анатолій Васильович – почесний донор України. Майже 80 доз крові він здав для порятунку найдорожчого – людських життів. 

Орися ЛАДАТКО.