Ажіотаж навколо цін на гречку призвів до того, що в Дніпропетровській облдержадміністрації прийнято рішення в примусовому порядку довести до кожного району планові площі посіву цієї культури. Синельниківщині затверджено цифру в 700 гектарів. Разом з тим, за ініціативою голови облдержадміністрації Олександра Вілкула, обмежено площі посіву насіння соняшнику 20-ма відсотками орних земель.
Щоб довести вищезгадані завдання до відома синельниківських фермерів, райдержадміністрацією спільно з управлінням агропромислового розвитку було організовано пропуск сільгосппідприємств.
Однак, незважаючи на очевидне втручання органів влади у господарську діяльність суб’єктів підприємництва, керівники синельниківських підприємств сприйняли інформацію без бурних емоцій, скоріше з долею іронії. Мовляв, папір все стерпить, а от чи дозволить погода отримати урожай гречки – буде видно. Адже площі цієї багатьма любимої каші на Синельниківщині і зменшені саме тому, що наша зона несприятлива для її вирощування. Навіть в кращі роки урожайність рідко перевищує тонну з гектара. В той час для північно-західніших областей України ця культура є більш звичною, ось там і треба її сіяти, переконаний керівник ТОВ „Агросвіт” Микола Карасьов. А щоб зробити свій внесок у забезпечення дієтичним продуктом, наприклад, лікарні, він уже зараз готовий передати безкоштовно більше ніж півтонни зерна.
Не можна не погодитись і з керівником СФГ „Анастасія” Андрієм Усовим:
- Для чого ви доводите мені кількість гектарів? Скажіть, скільки маю продати тонн гречки, а як я її вирощу – то вже мої проблеми.
Підтримав колегу і Віктор Бібік, який вважає, що сіяти треба економічно вигідні в нашій кліматичній зоні культури, а за виручені кошти купувати все необхідне для харчування. Інакше ми можемо дійти до того, що отримаємо рознарядку на банани та манго, які теж корисні для людського організму.
Ще більш дивакувато виглядали плани посіву гречки в очах дрібних фермерів, які обробляють по 200-300 гектарів. На їх долю випадало усього по 3-5 гектарів, для збору яких їм потрібно купити спеціальні жатки за десятки тисяч гривень. А за мішком насіння доведеться їхати в інші області.
Тож чи варто змушувати сіяти по клаптику дрібних фермерів, коли агрофірма „Степова” добровільно планує мати 600 гектарів гречки? Для потреб району цього вистачить з запасом, і там гарантовано буде дотримана технологія, яка забезпечить урожайність і прибуток.
Проти втручання у сівозміну висловився один з кращих сімейних фермерів Юрій Жулєй:
- Сьогоднішня ситуація нагадує мені партком, з тією різницею, що тоді не лише „знімали стружку” з голови колгоспу, а і реально допомагали. Зараз же втручання в мою сівозміну може привести до значних фінансових втрат господарства зі складними наслідками. Адже свою роботу я планую на кілька років наперед, розраховую мож-ливості. Коли торік я замовив новий сучасний комбайн, то мене ніхто не попереджав, що будуть вказувати, що і скільки сіяти. Хоча я своєчасно плачу всі податки, заробітну та орендну плату, і соняшник по соняшнику не сію, землю не виснажую, бо вношу достатню кількість добрив.
Своєрідним резюме заходу можна вважати слова керівника ВСК „Україна” Георгія Колпака:
- Знову йде мова лише про гектари та плани і ні слова про те, що ж отримаємо на розвиток села.
Після пропуску господарств ми зустрілися з першим заступником голови РДА Миколою Малюковим і задали всього одне питання: чи дієві в ринкових умовах подібні методи управління?
- Я переконаний в одному – плановість має бути за будь-яких умов. Адже ми всі працюємо заради своїх людей, тому повинні знати потребу в продовольстві. Наприклад, в 1991 році район виробляв 41 тисячу тонн молока, 10 тисяч тонн м’яса, 60 тисяч тонн зерна, 17000 насіння соняшника, мали 58,8 тисяч голів ВРХ, у тому числі 21,6 тисяч корів. І тоді населення споживало ковбасу без сої, а молоко без кокосової олії. Сьогодні землі в районі менше не стало, а виробництво скоротилось, точніше – з’явились перекоси у розвитку галузей. В результаті яблука веземо з Польщі, гречку – з Китаю, помідори – з Турції. Це нормально? Звичайно ж ні, і держава має на це реагувати своєю аграрною політикою.
Хоча згоден, що підхід має бути комплексний, з застосуванням квот і дотацій, а головне – стабілізувати ситуацію з цінами.
Станіслав ТКАЧОВ.
|
