Взятися до пера змусив випадок, котрий спостерігала на автобусній зупинці побіля перехідного мосту до вокзалу ст. Синельникове-2. Якийсь чоловік давав своєму маленькому синові цукерку. Коли той взяв до рота солодощі, тато озирнувся навколо, шукаючи очима урну для сміття, якої ніде не спостерігалося. Навпаки, на лавочці, під нею і взагалі скрізь навколо лежало безліч тих „фантиків” і всілякого непотребу. З усього було видно, що тут не прибирається ніколи, хіба що, можливо, перед приїздом якихось високих гостей чи перед великим святом. Побачивши, що даремно шукає урну, чоловік згорнув обгортку і... поклав до свого пакету, мабуть, з надією викинути при нагоді до законного смітника. Думаю, що своїм вчинком батько подав добрий урок синові. Хай і маленькому, але, як відомо, діти ніби губка вбирають все, що навколо діється.
Про сміття, стихійні сміттєзвалища вже писано-переписано. Всі відходи мешканці міста викидають в балки, в кущі, в лісосмуги, в парки, не підозрюючи, що роблять собі велике зло, бо, перегниваючи, сміття наповнює повітря смородом, шкідливим для здоров’я людей, а особливо дітей.
Не можу тут не пригадати паркову зону, що прилягає до мікрорайону. На початку 70-80-х мешканці багатоповерхівок ходили сім’ями туди у святкові та вихідні дні гуляти – скрізь було чисто, ні папірця, ні поліетиленових пакетів. Подивіться сьогодні: бруд, нечистоти, трупи домашніх тварин – від всього цього жахливий запах. Отже, до цього колись чистого куточка ліпше не ходити ні дітям, ні дорослим.
Можна звинувачувати владу, комунальників: сякі-такі, не прибирають, урни не ставлять. А хто нам заважає не робити зла місту, врешті собі, своїм дітям і онукам?
Біля будинку №1 по вулиці Миру мешканці за ініціативи Віктора і Валентини Мірошник поставили лавочки, де час від часу відпочивають не лише його жителі, а й просто перехожі, молодь вечорами (на мікрорайоні ніякого розважального закладу не спостерігається).
Тут же хтось здогадався поставити картонну коробку, куди викидаються пляшки, обгортки, поліетиленові пакети, недопалки. І тепер рідко хто смітить побіля місць відпочинку. Навіть перехожі, хто ходить через двір до магазинів „Берізка”, АТБ, намагаються саме до тієї коробки викинути все, що можна назвати сміттям. Кожного ранку двірник звільняє ту коробку від відходів і знову ставить уже порожню на місце. Отже, для дотримання порядку великих зусиль не потрібно. Просто бути громадянином міста, пам’ятати, що тут, де ти викинув сміття, йтимуть твої рідні, близькі, твої діти. Не роби зла їм і собі. Невже це так важко?
А ось інша тема. Днями ми почули повідомлення про масове отруєння мешканців країн західної Європи, які ніби вживали огірки, завезені з Іспанії, а також про випадки захворювання на холеру в Маріуполі – це вже у нас, на Україні. Щодо останнього, то нині проводиться обстеження, а іспанські огірки, як запевнили нас, до України не надходили.
Та радість від цього невелика, бо й від вживання вітчизняних, буває, трапляються казуси, про що час від часу повідомляють наші читачі. Варто звернути увагу, що овочі нині продаються де завгодно. Крім магазинів чи в суворо відведених місцях (на ринках), вони реалізовуються, наприклад, напроти будинків №№ 36, 37, 32, 33, 2 по вул. Миру та в інших місцях просто неба. Якось автор цих рядків поцікавилась у жіночки, яка сиділа на „п’єдесталі” в оточенні безлічі ящиків з овочами напроти будинку №36, наявністю сертифікатів на продукти, які вона пропонувала покупцям. У відповідь почула такий набір нецензурної лексики, про існування якої й не підозрювала...
Отже, часто й густо реалізовується харчовий продукт без будь-якого документа, а якщо він і є, то це не значить, що вживати навіть неіспанські овочі безпечно, бо вони мають особливість вбирати в себе всі шкідливі відходи від вихлопних газів, автівок, кількість котрих ніякими сертифікатами не визначається.
Не відаю, чи дає дозвіл хтось на продаж овочевої продукції побіля доріг з інтенсивним рухом автомобілів, але ніколи не спостерігала, щоб відповідна організація робила якусь перевірку чи врешті вимагала припинити торгівлю в невстановленому місці. Так, є на мікрорайоні встановлене місце, але чомусь не люблять його продавці. Врешті, це вже інша тема.
Ася МАРИНЕНКО.
|
