На цей раз водопостачальники. Протягнувши через Раду дуже сприятливий (для них) закон, вони повели масований наступ на споживачів. Наші славні так звані „народні” депутати давно вже призабули, кому повинні слугувати. Сьогодні вони слугують кому завгодно, тільки не тим, хто їх обирав.
Це ж треба було спочатку в законі зобов’язати підприємства водопостачання обслуговувати, ремонтувати (в т.ч. демонтувати, повіряти і знову монтувати) лічильники витрат води на споживання – як гарно виглядає, якби не одне маленьке „але”, яке слідує за цими чудовими рядками. „Але” – за винятком приватних лічильників.
То для кого ж тоді демонтаж і таке інше? Адже всі лічильники спожитої води на сьогодні приватні, бо споживачі самі купували їх.
Підприємства водопостачання бояться цих лічильників, як дідько ладану.
Якщо всі споживачі будуть користуватися лічильниками, то куди подіти циклопічну кількість води, що даремно витікає через застарілі водопровідні мережі, які не замінювались від моменту їх прокладання?
Кажуть, що немає коштів, а куди ж провалюються мільйони гривень, що їх сплачують споживачі?
Тепер на основі такого чудового закону підприємства водопостачання відхрещуються від обслуговування лічильників, бо вони приватні. Дійсно, ці лічильники є приватною власністю громадян, але чому тоді підприємство водопостачання користується цими приладами? Відповідно до їхнього тлумачення, вони не мають жодного права на користування приватними лічильниками.
Це просто абсурд, коли державне підприємство користується приватними приладами без жодного відшкодування витрат, котрі були понесені споживачами. В нормальній правовій державі таке підприємство укладає із споживачем договір про оренду приватної власності з усіма витікаючими із цього наслідками.
Так і наші водопостачальні підприємства повинні заключати із споживачами акти на оренду приватних лічильників. Тоді і закон удосконалювати не треба, бо в цьому випадку все обслуговування буде обов’язком цього підприємства.
До тих пір, поки таких договорів не буде, усяке зняття показів, пломбування приладів є протизаконним, а такі підприємства нагадують ватаги грабіжників з великої дороги.
Це ж треба було піти назустріч вимогам і придбати лічильника, щоб отримати купу клопотів! Зовсім як у приказці: „Не мала баба клопоту, та купила порося”. Тепер нас зобов’язують везти ці злощасні лічильники на повірку, сплачувати за це 40 гривень, а скільки клопоту? А як же бути тій старенькій бабусі? Давайте уявимо її із гайковими ключами – чи не блюзнірство? Та ще й витягнемо із її жебрацької пенсії 40 гривень!
То яка ж у нас держава? Для кого?
Володимир ГУБЕНКО.
с. Раївка.
|
