Втім, на щастя, в даному випадку мова піде про поняття «адміністративно-територіальна одиниця» (скорочено – АТО). Його в ході майбутньої адмінреформи пропонується відділити від понять «населений пункт» чи «поселення», що за звичкою ми сприймаємо як територію компактного проживання мешканців. АТО базується не стільки за географією, скільки за принципом самоорганізації на території поселень.
Початок розмовам щодо необхідності адмінреформи було покладено ще на старті президентства Віктора Ющенка. Сьогодні Україна знов у стані реформування. Насамперед йдеться про децентралізацію влади.
Ще у середині березня віце-прем’єр-міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман наголосив на тому, що «концепція реформи схвалена, налагоджено діалог між регіонами та центром». Крім того, напрацьовано низку законопроектів.
Якщо узагальнити сенс цієї чергової реформи (слово, яке вже заздалегідь викликає у пересічного українця нервовий стрес, з огляду на всі пенсійні, медичні та інші нововведення останніх часів), то, як каже віце-прем’єр, це означає, що «регіонам буде надано можливість розвиватися, приймати рішення на місцевому рівні, управляти охороною здоров’я, комунальним господарством, освітою і гуманітарною сферою, всіма питаннями послуг на території».
Також, окрім ухвалення необхідних для проведення реформи законів, не виключено й внесення змін до Конституції України.
Нагадаємо, ще півтора року тому посол Швейцарії в Україні Крістіан Шененбер відзначав, що в Україні низький рівень самостійності органів місцевого самоврядування. Так, за його словами, децентралізація і реформування органів місцевого самоврядування дозволить спростити роботу влади, чітко розподілити повноваження і наблизити владу до громадян. 
Реформу заплановано здійснити у два етапи. Перший, підготовчий, триватиме до 2015-го: за цей період передбачається створити законодавчу основу. Також передбачається уніфікувати й стандартизувати (тобто, зробити єдиними для кожного регіону) адміністративні та соціальні послуги, які надають населенню органи місцевого самоврядування й органи виконавчої влади. Безпосередньо ж упровадження реформи заплановано з 2015-го по 2020-ий роки.
Тож, проходячи етап обговорення, у Васильківській районній державній адміністрації на виїзне засідання регіонального комітету з реалізації в Дніпропетровській області Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні з’їхалися представники трьох районів – Синельниківського, Васильківського та Покровського.
Основні напрямки запропонованої реформи окреслив присутнім позаштатний радник голови ОДА, член Комітету з децентралізації та реформування місцевої влади Юрій Потапов. Та якщо лідери громад, якими сьогодні є сільські та селищні голови, чекали, що прямо тут, на нараді, їм назвуть ледь не нові границі і назви районів або визначать чіткі повноваження лідерів громад, то до цього, як виявилось, ще далеко.
Сам пан Потапов припускає, що багато в нас ще робиться за старою звичкою лише на папері. А там, де дійсно намагаються знайти оптимальні шляхи здійснення реформи, гальмують через відсутність чіткої, зрозумілої й послідовної тактики.
Шляхом укрупнення громад вже пройшла Європа. В різних країнах, зрозуміло, відбувалося це по-різному, та для прикладу скажемо, що Норвегія або ж Німеччина скоротили число своїх муніципалітетів на 40 відсотків, Швеція, Данія - на 75, Великобританія - на всі 80. Яка цифра стане прийнятною для України – знову ж таки ніхто ще не підрахував, або ж принаймні не озвучив.
У результаті реформи має з’явитися свідома громада, здатна ставити питання розвитку територій, знаходити шляхи розв’язання самостійно або через кооперацію з сусідами – так вважають теоретики реформи. При цьому мається на увазі, що об’єднання громад виключно добровільне.
Та як би не витримувався принцип добровільності, чи зможе громада, припустимо в 200-300 мешканців бути самодостатньою? Чи зможе самостійно вирішувати свої завдання? І ще один аспект, який вже давно хвилює громадськість – чи не зникнуть внаслідок територіальної реформи малі села?
За наведеною Юрієм Потаповим статистикою, малі села планомірно зникають, на жаль, і без усілякої реформи.
Не є таємницею, що сьогодні бюджети наших сільрад дуже й дуже скромні. Чи не виявиться зрештою, що замість трьох-чотирьох-п’яти маленьких «жебраків» (а сьогодні, до речі, дотаційність окремих сільських бюджетів сягає 70%) з’явиться один великий? На це запитання чіткої однозначної відповіді також ніхто не може дати, як і з приводу того, яким чином перегуртуються наші села в територіальні громади. Моделюються можливі варіанти територіального устрою, за якими Синельниківщина з рівною долею вірогідності може цілком увійти до складу іншого району, або ж, з такою ж долею ймовірності, поділитися на дві частини, одна з яких відійде, скажімо, до Павлограду, а інша – до Дніпропетровська. Адже саме розподіл з критерієм близькості до центрів економічного тяжіння – ще один з варіантів «перекроювання» існуючих меж районів. До речі, як стало зрозуміло зі слів Юрія Потапова, межі областей не змінюватимуться, всі реформування пройдуть, так би мовити, зсередини.
Звичайно, питань у присутніх накопичилося безліч. Адже поки що ніякої конкретики не відчувають ані самі жителі сіл, ані їхні лідери. І приємно вразила активна позиція, небайдужість саме синельниківців, які практично єдині з усіх присутніх висловили власну точку зору.
Зокрема, Роздорський селищний голова Сергій Забудько переконаний, що наукові розробки (а обговорення, до речі, по суті перетворилося на ознайомлення з монографією Юрія Ганущака «Територіальна організація влади. Стан та напрямки змін», яка є теоретичною базою реформи, що пропонується втілювати в життя) мають підкріплюватися практикою. Тож у Сергія Олексійовича виникло зустрічне питання до теоретиків: а чи знають вони реальні турботи сільського голови, чи знають, з чим доводиться стикатися очільнику громади нинішньої, і чи уявляють насправді, як вирішувати всі нагальні питання в умовах реформованого простору. До того ж, лідер роздорців вважає, що саме депутати вищих рівнів мають займатися тим, що доносити до громади положення запропонованої реформи, роз’яснювати, в чому полягають зміни, разом радитись, чи на користь вони підуть, чи навпаки, зашкодять…
Не встиг зірвати оплески залу Сергій Забудько, як свою порцію схвалення присутніх колег отримав і Миролюбівський сільський голова Анатолій Варава, котрий беззаперечно погодився тільки з одним твердженням: безкінечні реформування, не доведені до кінця, та шарахання з крайності в крайність дуже заважають будь-яким спробам змін. І не лише заважають, а й шкодять, адже ні від медичної, ні від пенсійної реформ люди полегшення не відчули, натомість, саме слово «реформа» вже стало лякальним.
Детальний аналіз змін, що пропонуються, та своє бачення висловив голова Синельниківської райдержадміністрації Юрій Мартиненко. Наводячи досвід Польщі, де аналогічна адмінреформа вже відбулася, Юрій Іванович зазначив, що сьогодні сільські чи селищні ради різні за розмірами, але грошей на всі необхідні потреби не вистачає в жодній. В разі ж «перекроювання» їх знадобиться ще більше. Тому, на думку глави РДА, слід рухатися поступово. Спочатку, на першому етапі, припустимо, реформувати сільради, укрупнити їх, скажімо, до 3-х тисяч населення. До того ж, ті ж сусіди-поляки спочатку забезпечили всі зміни фінансово, а потім займалися поступовими перетвореннями.
Тож, узагальнюючи все почуте, можна сказати, що поки ясності й визначеності в питанні адмінреформи немає. Все, від принципів розподілу території до засад об’єднання – поки в процесі обговорення і запропонованих варіантів. Єдине, в чому сходяться автори й теоретики обговорюваної реформи - принцип формування влади «знизу», незалежність і самостійність місцевих бюджетів, перерозподіл основних повноважень з рівня держави на рівень громади.
Говорячи про очікувану ліквідацію обласних і районних адміністрацій, тут же йдеться про створення посад на кшталт «намісник президента». Очільник громади, мовляв, має підпорядковуватися лише людям, які обрали його, та законам, а не тому, хто його призначив на посаду. А «призначений», той самий «намісник», виконуватиме наглядові функції. Враховуючи, що будь-який держслужбовець має підпорядковуватись громаді, яка наймає його на роботу і платить зарплату (про дотримання законності і згадувати дивно – це має бути взагалі як «Отче наш» для кожного чиновника), стає незрозумілим: а що, власне, зміниться? Назва посади?
Словом, як і будь-яка реформа, нинішня поки що незрозуміла для більшості представників місцевого самоврядування. Розрахована начебто на допомогу тим, хто працює на місцях, вона вже традиційно доведена (чи то, пробачте, ініційована?) згори. І у багатьох сьогоднішніх очільників територіальних громад, досвідчених і обізнаних, виникають сумніви в тому, що нинішнє обговорення стане насправді таким, а не закінчиться доведеним до виконання розподілом територій на вже згадані АТО. І в цьому разі, зауважимо, знову ж таки, як завжди, згори.
Наразі район готує свої пропозиції. Чи будуть вони враховані – про це дізнаємося згодом. Головне, щоб, враховуючи кращий світовий досвід, Україна знайшла власну оптимальну модель як адміністративно-територіального устрою, так і взаємовідносин між місцевим самоврядуванням та виконавчою владою.