Після зникнення українського національного продукту сала зникне і українське село

Події останніх днів, пов’язаних з виникненням осередку африканської чуми свиней у селі Веселому, наштовхнули на чергові роздуми про долю нашого вітчизняного тваринництва. Роздуми невеселі і без очевидного світла у кінці тунелю. Дуже хотів би з цього приводу помилитись, але тридцятирічний досвід роботи керівником сільськогосподарського підприємства не дозволяє бути оптимістом. І даний випадок ще раз продемонстрував реальну аграрну державну політику і ту, я б сказав, зневагу до тваринників.
Дуже просте питання – чому у 1990 році в Синельниківському районі утримувалось 55 тисяч голів ВРХ, у тому числі 22,5 тисяч корів, 80 тисяч голів свиней, а наша бройлерна фабрика виробляла в рік 5700 тонн м’яса? Ні, не тільки тому, що за кожне зниження надоїв доводилось звітувати у міськкомі партії. Існувала чітка державна політика, яка дозволяла колгоспам мати реальні економічні результати.
Наприклад, за молоко з базовою жирністю 3,4 відсотки селянам Синельниківський молокозавод платив по 24 копійки за кілограм. У часи пікового виробництва – 10 червня – підприємство приймало 210 тонн продукції в день. Великі це були гроші чи малі? Порівняємо: літр солярки для колгоспу коштував 3 копійки, літр сімдесят шостого бензину – 7 копійок. У кого повернеться язик казати про збитковість тваринництва, якщо, звичайно, колгосп не доживався до назви „Смерть і голод”. І ще одна деталь – повертались до господарств молоковози не порожні, а з обратом для молодняку ВРХ та свиней, що забезпечувало перспективу галузі.
У той же час у кількох місцях в Синельниковому стояли бочки з молоком, де його продавали населенню по 20 копійок за літр. Різницю в ціні переробникам компенсувала держава і завдяки цій розумній аграрній політиці населення, дитсадки та школи мали справжні, а не пальмові, молоко, сметану, масло та інші молочні продукти. Росла здорова нація.
Свиней колгоспи здавали по 1,8 карбованців за кілограм живої ваги, а варена ковбаса вищої якості з вісімдесятивідсотковим вмістом м’яса в магазинах продавалось по 2,2 карбованця. Магія? Ні – знову державна політика, яка забезпечувала дотації м’ясокомбінатам задля того, щоб на столах громадян були якісні продукти харчування.
А що ми бачимо зараз? Нинішній уряд, поставивши мінімальну межу реалізації тваринницької продукції на рівні 75 відсотків від валової, фактично відмовився від дотацій фермерам на тваринництво. В результаті при собівартості кілограма свинини у живій вазі 32-33 гривні реалізаційна ціна складає 29 гривень. На додаток наша рідна Верховна Рада прийняла новий Податковий кодекс, в якому позбавляє тваринників останньої реальної підтримки галузі – спецрежиму по сплаті ПДВ, вимагаючи платити податки зі збитків. І це замість того, щоб після втрати російського ринку, через що експорт м’яса з України скоротився в 24 рази, допомогти аграріям налагодити експорт свинини в інші країни світу.
В результаті товаровиробники змушені або продавати вирощене, заганяючи господарство в банкрутство, або просто вирізати поголів’я. Дійшли до того, що в Данії з населенням 15 мільйонів утримують 45 мільйонів свиней, а в Україні на 42 мільйони людей маємо лише 7 мільйонів свинопоголів’я.  То ж чи варто дивуватись, що в так званих „дитячих” сосисках вміст м’яса не перевищує 10 відсотків, а все решта -  сублімована шкіра, м’ясо-кісткове борошно, лід і емульгатори з консервантами.
Але зниження кількості і якості тваринницької продукції – це лише один бік медалі. Є ще й інший – соціальний. Робочі місця у сільському господарстві завжди на 80 відсотків формувались за рахунок тваринництва. Наприклад, у колгоспі ім. Тельмана для утримання 950 корів передбачалось лише одних постійних доярок 42 штатні одиниці. Ще стільки ж додавалось за рахунок решти спеціальностей: від скотаря до зоотехніка. На цьому й тримались села, молоді сім’ї не тікали в міста, а будувались  на малій батьківщині, бо мали гарантовану роботу, народжували дітей, і тому не закривались школи та садочки. Тобто, без перебільшень можна зробити висновок, що вся соціальна інфраструктура села будувалась навколо тваринництва.
Сьогодні ж, руйнуючи галузь, чиновники руйнують і село. Та коли наші народні обранці думають, що це їм так просто минеться, бо у їдальні Верховної Ради завжди знайдеться попоїсти чогось натурального, то від оцінки нащадків там прихистку не знайти. І не тільки їм. Не простять нащадки і мовчазну згоду кожного з нас, адже всі люди бачать, що село уже на краю прірви, та хто обурився, хто висловив протест? Ну їй Богу, як казав Кобзар: „Село неначе погоріло, неначе люди подуріли. Німі..”
Нічого, хтось може думає, обійдемось і без корів та свиней, бо Україна – це житниця Європи і рільництво витягне на собі і галузь, і бюджет країни. А дзуськи – на одній лиш хімії без органіки наші чорноземи швидко виснажаться і наступним поколінням ми ризикуємо лишити збіднілі деградовані поля, які не здатні будуть прогодувати навіть свій власний народ.

Володимир РОЙ,
депутат Дніпропетровської
обласної ради