В ці дні у селян напружена пора – вони дочекались дощу і потрібно встигнути посіяти озимі культури, якими  у нашій зоні традиційно є пшениця та ячмінь. Не виключення і С(Ф)Г „Долина”, де нещодавно журналісти „Берега надій” разом з керівником підприємства Миколою Петренком побували в гостях у сівачів.
У день нашого візиту працювало два посівних агрегати з порівняно новенькими сівалками від „Червоної зірки”. Буквально перед ними здійснювалась підготовка площі шляхом другої дисковки соняшникового поля.
- Цієї осені ми плануємо значно збільшити площі озимини, щоб витримати рекомендоване співвідношення в сіво-зміні зернових та технічних культур, - ділиться планами Микола Васильович.
На наше прохання він на кілька хвилин зупиняє роботу механізаторів, щоб ми мали змогу з ними поспілкуватись. Розмова виходить коротка, мабуть тому, що трудівники ні на що не скаржаться. Заробітна плата, паї, підготовка техніки – все своєчасно, а витрачати дорогоцінний час на розмови про погоду чи рибалку - неприпустима розкіш. Довше поговорили лише з хліборобом-ветераном Миколою Петриною та його онуком Євгеном, який вирішив продовжити дідову справу. То ж нині Микола Михайлович сіє, а Євген підвозить до його сівалки зерно.
Після колективного фото на згадку прямуємо в інший край господарства і звертаємо увагу на горбистість полів.
- Дивно, чому господарство свого часу назвали „Червона долина”, коли у нас практично немає жодного поля, яке б можна було побачити з краю в край, - розмірковує керівник господарства.
Це накладає свій відбиток на ведення рільництва та впливає на урожайність. І те, що С(Ф)Г „Долина” має досить непогані врожаї – результат майстерності механізаторів та правильних управлінських рішень. А ще – якісної роботи техніки. У цьому переконались, порівнявши підготовку грунту під посів раритетними дисковими боронами та імпортним хоршівським комплексом. Тому, незважаючи на далеко не дешеву ціну сучасних агрегатів, без оновлення машинно-тракторного парку не обійтися. З цим погоджується Микола Петренко і за останній рік придбали й помітно обновили машинно-тракторний парк. Хоча в строю лишаються і трактори ще 1990-го року випуску завдяки вмілим рукам механізаторів.
- Намагаємось тримати баланс в потребах підприємства, - розповідає наостанку Микола Васильович. – Наприклад, цього року вирішили, що будівництво нового складу під соняшник завдання пріоритетне і до збирання вирощеного він уже був готовий. А це до двох мільйонів гривень, які треба було заробити. Не змогли закрити очі на розбиту дорогу до села, тому купили асфальт і провели ремонт, на наших плечах сільський водогін і ще чимало соціальних питань, без вирішення яких громаді було б важче жити.
Станіслав ТКАЧОВ.