Цей бій відбувся 79 років тому. За час, що минув,  ми й досі не знаємо імена всіх майже 600 прикордонників 95-го Наддвірнянського прикордонного загону, які загинули в бою з  німецькою дивізією СС «Вікінг». Сьогодні про їх подвиг нагадує пам’ятник загиблим в роки Другої світової війни на території братської могили, що розташований в районі школи №5, та кілька пам’ятних місць: рубіж оборони міста, де знаходяться пам'ятний знак загиблим прикордонникам та група могил та державний прикордонний стовп незалежної України.
Вже кілька десятиліть поспіль, з початку 80-х років минулого століття, над тим, щоб дізнатися імена загиблих героїв та віднайти їхні останки, працює пошукова група «Пошук-Дніпро», очолювана ентузіастом цієї справи Євгеном Трушенком. По крихтах, уламках, дрібничках вони збирають інформацію та речові свідчення. Кілька поколінь учнів разом зі своїм наставником повертають пам’ять про героїв їхнім нащадкам та всьому людству.
- Ми знаходимо речі, які багато про що говорять: годинники, ложки, в тому числі й «поварські», ремені тощо. І вони дуже допомагають ідентифікувати людей, які є в списках загиблих, - розповідає Євген Григорович. – Так, минулого року ми завдяки ось таким речовим доказам змогли встановити прізвища ще восьми прикордонників, які загинули на рубежі оборони Синельникового 2-го жовтня 1941-го року. Їхні імена мають знати і пам’ятати всі.
Так, зі списків ми знали, що Павло Іванович Молибога, 1919 року народження, уродженець с. Анісів Чернігівського р-ну Чернігівської обл., був кухарем, тому коли поруч з останками знайшли велику «поварку», сумнівів не залишалося: боєць, який офіційно вважався досі зниклим безвісти, знайшов своє місце вічного спочинку у синельниківській землі. Або Павло Єгорович Насупкін із с. Дулєпово Шахівського р-ну Московської обл. – колись давно я був у цих краях з приводу іншого загиблого прикордонника, і тоді до мене підходила літня жінка, яка представилась сестрою прикордонника Насупкіна, про якого після бою під Синельниковим більше ніхто нічого не знав і не чув. І ось в минулому році ми знайшли останки цієї людини.
Були у списках і два Царьови – Микита Петрович та Тимофій Федорович. Щодо першого, то на наші запити відгукнулася онука, яка розповіла, що її дід не загинув, як вважалося, а повернувся з війни і до останніх своїх днів нічого не розповідав про війну – настільки болячими були для нього ці спогади. А особу Тимофія Федоровича ми встановили лише у минулому році і тепер знаємо, що сержант Царьов, який народився у 1917 році у 
с. Сумкова-Долина Переяславського р-ну Київської обл., героїчно загинув у тому вікопомному бою.
Зниклим безвісти досі вважався і Семен Іванович Кучеренко, 1921 р.н., уродженець с. Краснянка Єршовського р-ну Саратовської обл. Ми знайшли в окопах тієї війни поруч з останками бійця флягу з написом «Кучеренко». Про Тимофія Матвійовича Норенка, 1918 р.н., старшого сержанта із с. Степанівка (х. Петровський) Бобринецького р-ну Миколаївської обл., було відомо, що він був старшиною. І коли поруч із кістками знайшли моток матерії для онуч, 50 ременів, близько 20 футлярів для зубних щіток – сумнівів не залишалося: перед нами – останки саме Норенка.
Також відтепер ми вшановуємо пам’ять про Бориса Тимофійовича Гончарова, про якого не збереглося ніяких даних, окрім імені, старшину застави Григорія Тимофійовича Ілюху, 1918 р.н., уродженця с. Старовалівка Волківського р-ну Харківської обл., сапера Івана Олександровича Ягупкова, 1919 р.н., , місце народження якого - завод №52 Тоснівського р-ну, Ленінградської обл.
Усі речі, які знаходять члени загону «Пошук-Дніпро», знаходять своє місце на стендах історико-краєзнавчого музею, що діє на базі школи №5 і є кращим серед шкільних музеїв області. Фонди музею, знайдені та зібрані пошуковцями, складають понад 2500 експонатів часів Другої світової війни. А Книга Пам’яті сторінка за сторінкою заповнюється документальними матеріалами та свідченнями очевидців. Так, по крихтах, відтворюють імена та події того бою у жовтні 1941-го пошуковці. 
Сьогодні полковник Трушенко продовжує свою таку потрібну роботу з вшанування подвигу прикордонників минулого. А рубежі нинішньої незалежної України гідно оберігали обидва його сини, Олексій та Артем, кожен з яких свого часу проходив військову службу у Мукачівському прикордонному загоні. 

Оксана ЛЕНДА.