Сьогодні на розгляді депутатів перебуває Закон «Про професійну освіту». Мабуть, це правильно, адже нині чинним є закон 1998 року. За цей час багато чого змінилося і, за словами експертів, в багатьох сферах різниця між вищою і професійно-технічною освітою певним чином вже розмита. Адже навіть тракторист-комбайнер сьогодні у прив’язці до сучасної техніки, яка обладнана комп’ютерними комплексами, станціями GPS, що вимагає від працівника робітничої професії знань, які притаманні вищій освіті.

Втім, одна з найбільш відчутних змін для профтехосвіти сталася вже з 1 січня поточного року, коли новим бюджетним кодексом її фінансування було переведено з державного на місцеві бюджети. Чи встигли вже відчути цю зміну – ми запитали у директора Синельниківського профліцею Олександра Алєксєєнка.
– Ці зміни були досить несподіваними та якимись блискавичними. Першого січня ми, як кажуть, прокинулись в нових умовах фінансування. І я дуже вдячний за розуміння ситуації і підтримку міській владі та депутатам, які заклали на перший квартал необхідне фінансування (за словами Олександра Григоровича, річна сума «утримання» ліцею становить близько 6 млн. грн. – прим. авт.).
Так, Синельниківському ліцею пощастило – тут вчасно отримали зарплати і стипендії за січень. А от близько 50 їх «колег» в Україні залишились ні з чим – у місцевих бюджетах просто немає таких грошей. До речі, орієнтовна потреба у витратах для фінансування ПТУ в 2016 році може скласти близько 6 мільярдів гривень.
На що ж витрачаються такі гроші? Як розповідає директор, в першу чергу – на утримання матеріально-технічної бази. Ліцей має три корпуси: навчальний, майстерні та суспільно-побутовий, в якому розташовуються їдальня, спортивна зала (одна з кращих у місті за плануванням, за словами Олександра Алєксєєнка) та актова зала на 150 місць. З 2005 року на кожен з корпусів працює своя міні-топкова, що робить навчальний заклад одним з найрентабельніших у своїй галузі. До речі, витрати на одного учня тут становлять близько 14 тисяч гривень на рік (є заклади, в яких цей показник сягає 25-30 тисяч).
– Крім збереження існуючого обладнання, ми намагаємось всіляко оновлювати його по мірі можливості, - каже Олександр Григорович. – Так, нещодавно відкрили майстерню, в якій знайшли місце списаному обладнанню, що передало нам вагонне пасажирське депо, і відтворили в макетах справжні локомотиви. – Взагалі ми дуже тісно співпрацюємо з підприємствами залізниці, вони завжди допомагають нам в період навчання – скажімо, залити те ж масло або поміняти підшипники, а наші вихованці приходять до них на практику. Тут вони не лише закріплюють набуті теоретичні знання, а фактично плавно переходять в доросле життя.
Ще одна майбутня майстерня зараз перебуває в стадії ремонту – вже в цьому році планують відкрити ще одне приміщення кухні для тих, хто вчиться на кухарів. Тут вже підведені всі комунікації, і навіть встановлено плити. Останні, до речі, практично відновили із стареньких власними силами – попрацювали електрики. А заробили на ремонт, як розповіли в училищі, теж самі – влітку, під час виробничої практики.
Навчаються тут три роки (після 9 класу) або ж 1-1,5 в залежності від обраної спеціальності (після 11 класу). Сьогодні близько 60% складають міські хлопці й дівчата, відповідно 40% – молодь з сіл району,  кілька чоловік приїхали навчатися з інших міст. Виникає питання проживання, втім, на сьогодні, за словами Олександра Алєксєєнка, це не є проблемою.
- Раніше ми мали гуртожиток, проте вже близько 20 років він не виконує своєї функції, адже  кількість дітей, які потребували місця в гуртожитку, звелась до мінімуму, та й система опалення вийшла з ладу. Тож приміщення довгий час стояло порожнім, сьогодні ж воно переобладнується для проживання переселенців.
Навчання є безкоштовним, учні забезпечуються соціальною стипендією в розмірі 311 гривень. Батьківська плата в ліцеї, як і в школах, теж існує і складає вона близько 300 гривень на рік.
Заступник директора Любов Жестовська та майстер Анатолій Журавель влаштували мені справжню екскурсію поверхами і кабінетами ліцею. Спочатку завітали на урок з технології комп’ютерної обробки інформації, який вів майстер виробничого навчання Владислав Барабанов.
- Мені подобається навчатись, – усміхається першокурсниця Аліна Карпенко. – Друзі порадили мені вступити саме в цей ліцей, в якому я набуду спеціальність продавця-консультанта. Мені подобаються вчителі, доступність їх пояснень. Імпонує велика кількість практичних занять, на яких матеріал краще засвоюється.
В їдальні нас привітно зустріла вчорашня випускниця ліцею Маша Проніна.
- Кілька днів тому я захистила дипломну роботу і тепер залишаюсь в рідному ліцеї, - поділилась з нами червонодипломниця, встигаючи продавати смачні запашні і недорогі вироби. Сьогодні я готую для своїх друзів по навчанню - роботи вистачає, адже тільки протягом дня ми реалізуємо близько 200 одиниць буфетної продукції. А в подальшому хочу продовжити навчання в Харківському університеті харчових технологій.  
Безкоштовні гарячі обіди отримують 8 дітей-сиріт. Та й всім іншим харчування обходиться не дуже дорого: булочка, наприклад, коштує 2-2,50 грн., котлета або порція риби – близько 4 грн., а тарілка борщу – 3,20 грн.
З їдальні ми прямуємо до тих, хто вже завтра прийде до підприємств громадського харчування – дівчат з групи кухарів-кондитерів. Вже сьогодні можна позаздрити їхнім рідним та майбутнім чоловікам – разом зі своїм наставником Інною Ставманенко вони готують так, що «відпочивають» навіть учасники славнозвісного «Майстер-шефа». Принаймні, фігурні вироби з шоколаду, з якими ті не змогли впоратися, вийшли у дівчат легкими, повітряними, вишуканими.
– Спочатку я вступила до Новомосковського коледжу економіки й права, збиралась стати бухгалтером, - розповідає Маша Зайва. – Але якось зайшла сюди із знайомою і… так і залишилась. Завжди любила готувати, та й тато мій кухар-дієтолог, то ж це спадкове захоп-лення. Я так прагнула тут навчатися, що мені навіть дозволили відвідувати заняття ще до того, як переслали з коледжу мої документи.
Готують майбутні кухарі із продуктів, які приносять із собою, а першими цінителями їхніх кулінарних талантів часто стають колеги – учні з інших груп. Охайні  стильні фартушки дівчата також купляють за власний рахунок, втім, одяг залишається їхнім і після закінчення навчання.
Завітали ми й до першокурсників-зварювальників, які саме засвоювали премудрощі електротехніки разом з майстром Віктором Войтенком. До речі, діючий макет, який виготовили підопічні Віктора Миколайовича, посів третє місце в області.  
Не відстають і слюсарі. На базі лабораторії ліцею (а слід відзначити, що абсолютно всі майстерні й лабораторії обладнані бойлерами, які забезпечують постійну наявність гарячої води, точками Wi-Fi, комп’ютерною технікою) проходив обласний конкурс слюсарів з ремонту рухомого складу, під час якого Наталка Оберняк (зверніть увагу, дівчина!) вразила членів журі тим, що із заплющеними очима зуміла розібрати й зібрати автозчепний пристрій.
Словом, вихованці ліцею задніх не пасуть, встигаючи не лише у навчанні. Позакласні заходи до свят (до речі, за ініціативи самих учнів в минулому році навіть на Хеллоуін програму підготували), конкурс краси «Міс Зима», день туризму, виховні години, спортивні змагання й секції, художня самодіяльність – чим тільки не займаються ліцеїсти.
Нині особлива увага надається патріотичному вихованню.  От і в день свого візиту до навчального закладу мені довелося побувати на зустрічі з учасниками АТО та працівниками військкомату, в якій також взяли участь представники Харківського університету Повітряних сил ім. Івана Кожедуба та юридичної академії ім. Ярослава Мудрого. А потім викладачі ліцею з гордістю розповіли, що їхні вихованці власноруч виготовили й передали нашим бійцям на сході Україні 20 пічок-буржуйок. Це вже не кажучи про кілограми випічки, що відправили українським воїнам дівчата-кондитери.
Сьогодні в планах Міносвіти – створення регіональних центрів, які будуть готувати фахівців усіх без винятку професій і спеціальностей, яких потребує конкретний регіон. Як вважає директор Синельниківського ліцею, такий «центр» в нашому регіоні вже давно утворився:
– Сьогодні в ліцеї 400 учнів, які оволодівають професіями кухаря, слюсаря, оглядача вагонів, зварювальника. Практично всі вони ще до закінчення терміну навчання вже мають робоче місце, адже ліцей працює на основі договорів з підприємствами-замовниками кадрів. Так, укладаються угоди з відділами освіти, великими дніпропетровськими розважально-торговельними центрами, які охоче беруть на роботу дипломованих кухарів. Підприємства залізниці і електротранспорту області, ЖКГ надають робочі місця нашим випускникам - зварювальникам, оглядачам вагонів, слюсарям. Щороку ми випускаємо близько 130 чоловік, і кожного з них вже очікує робоче місце.
– Промисловості потрібні різнопрофільні спеціалісти, - переконаний Олександр Алєксєєнко, – і тому руйнувати профтехосвіту не можна, це те ж саме, що закривати дитячі садки. Зараз ми в очікуванні нових законів про освіту, вищу освіту, профтехосвіту… Які саме зміни нам готують, і головне чи будуть вони на краще – принаймні, дуже хотілося б на це сподіватися.
Щодо змін Олександр Григорович наче наврочив. Поки цей матеріал готувався до друку, Верховна Рада встигла повернути систему фінансування ПТУ з державного бюджету. Як почувається міський бюджет від таких «перекидань» - ми запитали  у  в.о.  начальника міського  фінуправління Світлани Фастової.
– Нам, на відміну від багатьох інших місцевих бюджетів, вдалося закласти на перший квартал 2016 року півтора мільйони гривень, – каже Світлана Олександрівна. – Це стало можливим тому, що міський бюджет ми приймали 24 грудня, до затвердження державного, то ж по галузі освіти заклали розмір нарахувань на фонд зарплати 36,3% за старою нормативною базою. Нова ж ставка – 22%, тому й змогли вивільнити ці додаткові кошти. Звісно, це були незаплановані витрати, але добре, що наші діти та викладачі змогли у січні отримати стипендії й зарплати. Тепер, після повернення профтехосвіти на держбюджет, невитрачені кошти ми можемо повернути.  

Довідка «БН»:

Перші цеглини ПТУ-38 були закладені в 1975 році, а навчальні корпуси були зведені в 1977-1978 роках. 4 жовтня 1978 року широко відчинились двері для перших учнів, яких набрали на той час 93 чоловіки.
Наказом Міністерства освіти та науки України №489 від 30.08.2002 року Професійно-технічне училище №38 було реорганізоване в Синельниківський професійний ліцей. За роки існування ліцей підготував понад 5 тисяч кваліфікованих робітників.

Оксана ЛЕНДА.