Казка-медитація

У прохолодний туманний день жовтня так хотілося відчути легкість і пурхати веселою моторною пташкою, вирішуючи всі завдання дня одним помахом крильця; відчути енергію і прилив сил. Загалом, хотілося дива. Але дива приходять не до тих, хто їх чекає. Дива приходять в життя тих, хто готовий творити їх своїми руками. Так, так. Це і є таємниця чарівництва. Захотіти, повірити в те, що це можливо, і почати творити своє власне маленьке диво.
Найчарівніше, що є у світі - це щоденні маленькі дива, це наші особисті внутрішні Еверести, які ми підкорюємо в тиші своїх будинків.
Зігрітися, розслабити захололі плечі, почати думати, працювати, творити - нереально себе змусити. Однак можна себе надихнути. Посміхнутися собі в дзеркало так, як ніби до тебе доторкнулося спекотне сонце Маямі і перед очима виблискує безкрайня гладь океану. Скажете, що не осіння історія? Дуже навіть осіння. Коли ще, як не восени, мріяти про літо?
Зима радує пухнастим снігом і новорічними ароматами цитрусів, весна - сонцем, ніжною травичкою, гудінням бджіл у квітучій яблуні. А осінь не така багата на радощі, ще занадто жваво пригадується тепле м’яке літо... Тому я вирушаю в подорож. Прямо зараз, сидячи в кріслі, закриваю очі й опиняюся на березі з золотистим гарячим піском. Мене чекає мій особистий океан. Адже я його створила у своїй уяві. І можу побути тут. Дозволити воді змити втому і тривоги. Плавати як дельфін, радіючи життю, свободі, радіючи з того, що існую, дихаю, рухаюся. Можна плавати скільки завгодно. А потім стояти на березі і слухати звуки літа, тихий ніжний шепіт хвиль, посміхатися, коли бульбашки піни ласкаво лоскочуть ноги. І, здається, що вітер тихо шепоче біля самого вуха: «Тут безпечно. Тут затишно і тепло. Тут світ дихає спокоєм, упевненістю, силою. І це створено тобою. Значить це ти сповнена спокою, впевненості, сили».
З «морської» піни своєї уяви народилася нова я. Ні, це не був океан ілюзій, як може здатися. Це був мій особистий океан, з ласкавим вітром, ніжними бризками хвиль, затишним шумом, що колисає, і неосяжним простором свободи. Пухнаста тепла піна лоскоче ноги і забирає з собою втому, турботи, думки. Залишається легкість. Залишається вітер у волоссі. Залишаюся щаслива я. І це мій вибір на сьогодні. На цю хвилину. Мріяти. Посміхатися. Світитися щастям.
І нехай все почекає. І нехай все затаїть подих поки я говорю з собою, поки дбаю про себе, поки створюю щасливу себе. Ще хвилинка. На те, щоб закрити очі й уявити шум хвиль, теплі ласкаві дотики води. Сонячні промені гладять обличчя і плечі. Дихати так легко і вільно. І, виходячи на берег, я відчуваю, як з кожним кроком розправляються плечі, тремтять в усмішці куточки губ, волосся летить, і в мені так багато сил, енергії, щастя, життя...
Так багато, що я ділюся частинкою цієї енергії з тобою. І повертаюся в реальний світ. Тепер він в моїх очах ще більш теплий та прекрасний.

Вікторія КУЗЬМІНА.