Для мене і моєї дружини Лідії Іванівни не стала несподіванкою звістка про присвоєння Олегу Яковіну звання «Заслужений лікар України» - він давно вже заслуговував на цю урядову нагороду. Притаманно, що ця оцінка Президента співпадає з думками синельниківців, про що свідчать писані і мовлені відгуки вдячності лікарю. 
Все своє трудове життя Олег Борисович знаходився під променем людської уваги, які, окрім оприлюднених достоїнств, зазначили його доброту, відкритість, благородство душі, постійне здобуття професійних знань. Додамо ще – хоробрість, бо хіба це не відвага, коли лікар взяв і поставив на місце дев’яносторічну зламану ліву ногу. 
Певно, Олег Яковін знайомий із законом Космосу, який гласить, що спершу, ніж являть – треба могти, спершу, ніж могти – треба знать. Являть можна лиш те, що зумовлено духом. Дякуючи духом впевненості, вже вчуся заново ходити.
Прикро, що не дожив до значного дня батько Борис Григорович – він щиро радів би за сина Олега, якого дуже любив. Тому висловлюємо подяку лиш мамі – Таїсії Іванівні за те, що народила і виховала такого гарного сина Олежку.
Шановний Олег Борисович, наше привітання – це не данина моді, як годиться, а щиросердне задоволення твого здобутку – лікування людей. 
 

З повагою і найкращими побажаннями – 

Валентин і Лідія ВАСИЛЕНКИ.
с. Первомайське.