Жило собі маленьке пухнасте кошенятко у дворі. Воно було чорненьке, а лапки - білі. Виглядало так, наче маленька модниця-киця вдягнула біленькі черевички. Кошеняткові іноді було нудно, бо в цьому дворі не мешкали малюки його віку. Але характер у кошеняти був веселий та кмітливий. Воно завжди знаходило собі цікаві заняття, іноді бавилось з меншими братиками та сестричками або весело стрибало зі старшими подружками - двома зайками-сестрами, Пригунькою та Заюнькою. 
Та одного разу, коли  кошеня вийшло на  прогулянку після сніданку (а на сніданок була дуже смачна каша з теплим молоком), то виявилось, що пограти зовсім немає з ким. Що ж робити? Наше кошенятко вирішило піти та розвідати, що там в дальньому кутку двору. Там наче не було нічого цікавого, крім високої трави тому кошеня рідко там бавилось.
А раптом там щось нове та цікаве з’явилося? - і наш маленький дослідник пострибав вивчати двір. Ось тут він і побачив дивний коричневий камінець. Така цікава форма була в того камінчика… Дивно. Здається, він ворушиться! Як так? кошеня стрибнуло вперед та опинилось зовсім поряд з дивним камінчиком.
- Мряяу! Та це ж зовсім не камінець! Це хтось живий. Тільки дуже маленький та повільний. Але… Дуже цікавий, - муркнуло кошеня. 
- Привіт! Як тебе звати?
- Я - равлик. Звати мене Розумашка, тому що розумний. Рухаюсь дуже повільно, але встигаю помітити багато цікавого навкруги. Я дуже спостережливий та люблю читати книжки. Ось так.
- А я страшенно швидкий! Мене звати Мурчелло, тому що вмію дуже голосно та мелодійно муркотіти. Можу цілу пісню заспівати муркотінням. У великому домі живе маленька дівчинка, так я кожного дня по обіді муркочу для неї колискову. І вона засинає. А ще  можу залазити високо-високо на дерева.
- Як цікаво! А мені б дуже хотілося залізти високо на дерево. І зробити це швидко. Але я так не можу. равлики все роблять розважливо, повільно.
- А хочеш, я допоможу тобі залізти на дерево? А ти потім розповіси мені щось цікаве.
- Чудово, хочу, звичайно! Це ж моя мрія...
До самої вечірньої пори кошеня та равлик грались разом. У кошеняти був гладенький гарний ошийник, на який равлику вдалось залізти та міцно вчепитись за нього. Кошеня бігало й стрибало, залазило на дерева. І весь цей час Розумашка сидів у нього на ошийнику. Такого насиченого та дивовижного дня ще не було в равлика ніколи. Наче він сам теж підстрибував у повітря разом зі своїм новим другом. А коли кошеня набігалось, вони сиділи разом у траві, і Розумашка вчив Мурчелло спостерігати за світом навкруги та сидіти тихо. Їм вдалось сидіти так тихо, що метелик, який пролітав біля них, примостився відпочити прямо на ніс  до кошеняти.
А потім Мурчелло слухав дивовижні історії про різних жителів трав та дерев.  Про те, як повільно та ніжно розкриваються квіти вранці. Про те, як танцюють осінні листочки, що летять з дерев на землю. Це був чарівний день. Равлик та кошеня наче жили в різних всесвітах, хоча насправді - в одному дворі. Того дня почалась їх довга та дивовижна дружба. Такі різні, вони змогли побачити один в одному найцікавіше. Вони чудово доповнювали один одного.
Всі ми різні. Хтось крокує життям повільно. Хтось йде в майбутнє дуже швидко. Але завжди можна знайти час для спільної пригоди. Можна уповільнити свій рух та відпочити. А можна трохи прискоритись і встигнути більше, ніж завжди. Ті, кого ми зустрічаємо на своєму шляху, можуть чомусь навчити нас. Або просто подарують цікаві та теплі хвилини в приємній компанії. І не так важливо, який ти. Чи ти швидкий, чи повільний, чи задумливий або веселий, любиш вигадувати цікаві історії чи цікавишся тим, як працюють механізми. Будь собою і все одно обов’язково знайдуться ті, з ким ти зможеш потоваришувати та весело проводити час разом.

Вікторія КУЗЬМІНА.