Сталося це за часів застою. Одного сонячного весняно-літнього дня до садиби знаменитого «воділи» Григорія Пантелеймоновича Вовченка під’їхав «Москвич» і засигналив. На сигнал вийшов не господар, а його дружина Варвара Василівна, дебела бідова молодиця. Вона підійшла до авто і «ласкаво» привітала пасажирів:
- А ну котіть звідси, а то колеса попроколюю! Ця падлюка вже третій день не вихмеляється! - рішуче пішла в хату.
- А ну, швидше! – звернувся до хлопців водій.
Ті вискочили і висипали в криницю відро крупних карасів. Треба кілька слів сказати про цю криницю. Неглибока, але вода в ній смачна. Може, через дерев’яну цямрину.
Хлопці чекали. У дворі з’явився величезний рудий котяра Гаврюшка, крадій і пройдисвіт, знаменитий на всю вулицю. На криниці він завжди відпочивав. Ось і зараз він стрибнув наверх і уставився в середину. А в цей час на широку дерев’яну цямрину попав один карась, періодично підскакуючи, намагаючись скинутись у воду. Гаврило прицілився і злетів на цямрину – карась опинився в пазурах
До криниці саме прямував «падлюка, яка третій день не вихмеляється». Кота Григорій Пантелеймонович не помітив, а от карасів побачив. Опустив відро у воду, намагаючись витягти. Та карасі теж хлопці сучасні, вони вистрибували з відра назад, справедливо вважаючи, що у криниці їм буде краще. Пантелеймонович побіг до сусіда Славка.
- По підсаку помчав, - реготали хлопці, спостерігаючи за дійством з «Москвича», який заховали у горіхах напроти.
Григорій підбіг до криниці і опустив в неї підсаку. З хати вийшла Варка, з подивом дивлячись на цю чудасію. Пантелеймонович повернув голову до дружини, а Гаврило саме в цю мить вирішив, що господар його рятує, і стрибнув у підсаку, не випускаючи з зубів карася. «Падлюка» відчув вагу у підсаці (а Гаврило тягнув кілограмів на п’ять) і різко висмикнув її. У Григорія очі на лоб полізли, коли замість очікуваної рибини він побачив рудого злодюгу. А той розвив бурхливу діяльність, вибираючись з підсаки. Та карась зачепився плавниками і не вилазив. Втім, не такий був Гаврюшка, щоб кинути цей делікатес. Він рвонув щосили, плавники і голова карася залишилися в підсаці, а кіт з рибиною в зубах кулею злетів на причілок і зник у віконці на горищі.
Хлопці, які знов під’їхали до хати, реготали на весь двір. Варка, зазирнувши у криницю і побачивши рибу, буркнула:
- І коли вони встигли її насипати? Заходьте вже.
Двічі просити гостей не довелося. З багажника вийняли сидір з припасами, ще одне відро риби, відро раків, а господині – величезну пляшку пепсі-коли та пару снікерсів.
Через деякий час на столі красувалася миска смажених карасів і блюдо апетитних червоних раків, що пахли укропчиком. Хлопці розхвалювали кухарський талант Варки і перехиляли чарку за святого Пантелеймона. А коли хазяйка вийшла з кімнати, на запитання одного з гостей, чи дійсно сьогодні таке свято, «школа комунізму», він же голова профспілки, менторським тоном пояснив:
- У вас – не знаю, а у нас – так. Григорій Пантелеймонович сьогодні більше будь-якого святого, та й його Гаврило теж важливу роль відіграв у цій святій справі, - показав рукою на стіл. – Оце і є день нашого святого Пантелеймоновича. Усі дружно закивали головами.

Іван ГУСАРОВ.
с. Дерезувате.