Напередодні Дня Перемоги випала честь поспілкуватися з 93-річним ветераном Євгеном Андрійовичем Підгорним, який мешкає у Синельниковому. Фронтовик дуже погано чує, тож розпитати деталі тих днів, які запам’ятав на все життя, не вдалося. Втім, спішимо поділитися з вами кожним словом, що розповів безпосередній учасник бойових дій Другої світової війни.  
21-го вересня 1943-го року юний хлопець Євген відсвяткував своє 17-річчя, а 23-го стояв у строю солдатом-захисником. Пройшовши тримісячне навчання, отримав звання молодшого сержанта. 
На початку 1944-го року, коли панував студений січень, військовий потрапив на фронт. Бувши командиром відділення кулеметників, ніс відповідальність за успішне виконання бойових завдань особовим складом. 
Пройшов Румунію, а в Угорщині 4-го лютого 1945-го року отримав тяжке осколкове поранення. Там з лютого до кінця червня перебував у госпіталі, звідки після виписки кораблями Чорним морем українців переправляли на Батьківщину. 
- Маю 9 ран – увесь знівечений, - розповідає та показує сліди війни на своєму тілі Євген Андрійович.
Вже в рідному краю продовжував лікування в госпіталі на Донбасі, а додому повернувся із всохлою рукою, на милицях. Після довгих років відновлення здоров’я працював машиністом. Добре пам’ятає свій трудовий стаж, який складає понад півстоліття – 51 рік 7 місяців 3 дні. 
Фронтовик має нагороди, серед яких, як вказано на сайті «Пам’ять народу», Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню та Орден Слави ІІІ ступеню, ювілейні медалі. Ветеран не зміг одягнути всі свої відзнаки, бо вони знаходяться на збереженні у старшого внука, названого на честь діда, Жені. 
Ветеран розповідає, що не залишилось живих серед тих, з ким він проходив службу, спілкувався та підтримував зв’язок після війни. Втім, його не забувають вдячні синельниківці, відвідують, вітають зі святами. Пам’ятаймо і ми визволителів, які стали на захист рідної землі!

Орися ЛАДАТКО.