Вже давно не доводилося відвідувати офіс Водоканалу, а це ось прийшлося. Прямую мимо центрального ринку вулицею Каштановою. Про себе відзначаю, що тротуари викладені новою плиткою – певний час їх практично не було. Та ось цегляна огорожа ринку закінчується, і я повертаю наліво. Заздалегідь відчуваю невдоволення, бо знаю, що варто дійти кінця паркану, як потраплю у світ сміття та бруду, який тут створили непорядні люди, викидаючи всілякий непотріб – лиш би з двору, а там – трава не рости.
Раптом від приємного здивування зупиняюсь – чи туди потрапила? Територія, яка роками не те що забруднена, а являла собою суцільний жах, перетворилася якщо не на оазис, то щонайменше на прибраний майданчик. Непотребу немає, росте зелена травичка, а ще хтось і берізок насадив.
Оце так диво! Не втримуюсь і стукаю до хвіртки давньої своєї знайомої Раїси Касьяненко. Сподіваюсь, Раїса Василівна знає, хто навів такий порядок. На приємному обличчі жінки з’являється загадкова посмішка:
– Звичайно, знаю.
За давньою звичкою дістаю блокнота, щоб записати прізвища і розповісти про тих патріотів нашого міста, хто з власної ініціативи навів порядок.
– Це ми з Сашею (сином – прим. ред.) навели тут лад. Одного дня взялися прибрати отой весь непотріб, а потім поїхали за саджанцями. Тут 22 берізки. Як відомо, ці деревця дуже люблять вологу, тож, щоб вони добре прижилися, ми поливали їх в літню спеку – мінімум два відра під кожну берізку. Це недешево, але ж краса і порядок того варті. Якось навіть спостерігала, як в наших берізках фотографувалися.
Ось якби прибрали і там, далі, – Раїса Василівна показує рукою в напрямку подальшої огорожі ринку, – бо нам несила це зробити. Там чого тільки не навезли: і відходи будівельних матеріалів, і шматки бордюрів. А взагалі, мені здається, що окремі мешканці не розуміють, яке зло вчиняють перш за все собі, та й іншим мешканцям, всьому місту.
Он там, біля стадіону, обладнано спеціальний майданчик, де стоять чотири контейнери для сміття, яке систематично вивозиться. Так ні, туди не викидають, а сюди везуть і несуть. А потім дихають отим шкідливим непотребом, а не чистим повітрям. А ще лають владу, яка «не бачить, не чує». А що, цікаво, бачать ті, хто викидає сміття, де їм заманеться?
З Раїсою Василівною не можна не погодитись. В її голосі відчувається біль і тривога. Невже всім нам не хочеться, щоб місто було чистим, квітучим, зеленим? І стає особливо приємно, коли бачиш такі приклади відповідальності не лише за своє подвір’я, а й за те, що ми звикли називати «нічиїм». А ще дуже важливим є те, що наші земляки не лише навели лад і висадили берізки, а й доглянули їх, не дали загинути, як це, на жаль, часто трапляється після організованих за вказівкою суботників.

Ася МАРИНЕНКО.