У вересні минулого року, через кілька місяців від початку медичної реформи, уся наша родина (5 чоловік) обрала за рекомендаціями найкращого сімейного лікаря Олексія Білоуса. Так тоді розхвалювали компетентність свого колеги інші медичні працівники, що без вагань вирішили підписати декларацію саме з ним.
На мою думку, лікар не дуже зрадів новим пацієнтам з непростими діагнозами (у мене «цукровий діабет І типу», у сина Даниїла – «дитячий церебральний параліч» та інвалідність), проте декларації підписав, бо це ж від їх кількості тепер залежить його зарплатня. 
Перше враження від прийому склалося під час переоформлення групи інвалідності Даниїлу. З народження він мав підгрупу «А», а у 5 років сімейний лікар відповів, що «нє положено», бо така підгрупа дається дітям, які «ізвінітє, как овощ». Даниїл, в свою чергу, не овоч, бо у нього збережений інтелект, але при цьому він самостійно не стоїть, не ходить, а права рука обмежена в русі через параліч. 
Хоч і вибачився лікар, але ще тоді треба було задуматись про фаховість медичного працівника, який хворих людей порівнює з овочем. І взагалі второпати не могла, яке відношення сімейний лікар має до визначення підгрупи інвалідності, коли цим питанням займається лікарсько-консультативна комісія. 
Наступна неясність, з якою стикнулися, це оформлення індивідуальної програми реабілітації (ІПР). Її Олексій Олександрович з самого початку заповнив невірно, а потім відмовлявся вносити правки, яких від нас, в свою чергу, вимагали в управлінні праці та соціального захисту населення під час чергового звернення за засобами реабілітації та взуттям.
«Нє положено» – продовжував стверджувати наш сімейний лікар, мабуть, тому, що не знав, що з цим всім робити. Хоча є Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 8.10.2007 №623 «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання», де по пунктах визначено механізм заповнення ІПР. Мабуть, сімейному лікарю Білоусу ознайомитись з нормативно-правовою базою, яка обумовлює його роботу на посаді, несила. 
Окрім того, що деякі пункти заповнено навмання, так ще й шифр діагнозу було вказано невірно – замість зазначеного у медичному висновку G 80.1 в ІПР написано – G 83.2. Через це випливли нові труднощі з отриманням фінансування лікувальної путівки до Міжнародної клініки відновного лікування м. Трускавець, реабілітація в якій дає колосальні результати з відновлення фізичних можливостей Даниїла. 
Згідно з Постановою Кабінету  Міністрів України від 27.03.2019 №309 «Про затвердження Порядку використання у 2019 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення реабілітації дітей з інвалідністю внаслідок дитячого церебрального паралічу», Даниїл з діагнозом G 80.1 (ДЦП: спастична диплегія) має право реабілітуватися в одній із запропонованих клінік, перелічених у даній постанові, серед яких є також трускавецька клініка професора Козявкіна. А ось наш сімейний лікар вирішив, що лікування в такій дорогій приватній установі коштом держбюджету «нє положено».
«Нє положено» було не лише дитині, а й мені. Чергове моє звернення до Олексія Білоуса стосувалося оформлення необхідного пакету документів для проведення медико-соціальної експертизи та встановлення інвалідності МСЕКом.

Сімейний лікар, мабуть, мав би пояснити мені, що треба пройти спеціалістів з «маршрутним листом» (форма №088/о), а потім самому ж заповнити його, оскільки у пункті 2 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №088/о «Направлення на медико-соціальну-експертну комісію» зазначено: «Форма №088/о заповнюється лікуючим лікарем закладу охорони здоров’я за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії і надсилається в медико-соціально-експертну комісію». 
Замість цього мій сімейний лікар сказав, що йому треба кілька днів, аби щось уточнити у адміністрації лікарні, хоча він сам нещодавно пішов на підвищення – обійняв посаду завідувача амбулаторією №3 КНП «Синельниківський ЦПМСД». А після тих порад вкотре заявив, що «нє положена» мені інвалідність: «пожалуйста, если эндокринолог видит признаки инвалидности у молодой девушки 26-ти лет с сахарным диабетом І типа, то она может это оформить». Але ж в Інструкції, яку цитую вище, чітко написано, що саме лікуючий лікар заповнює документ. До речі, Медико-соціальна експертна комісія після огляду визнала у мене третю групу інвалідності з 13.11.2019 р.
Ну і останньою краплею стала відповідь на моє питання, які документи необхідні для того, аби стати в чергу на отримання автомобіля для мого сина з інвалідністю. Незважаючи на те, що у мене на руках було направлення із управління праці та соціального захисту населення, Олексій Олександрович сказав «нє положено» автомобіль, бо Даниїл не досяг повноліття. Хоча знову ж таки є Постанова Кабміну від 19 липня 2006 р. № 999 Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, в якій у загальній частині чорним по білому написано: «Для забезпечення автомобілями діти з інвалідністю беруться на облік після досягнення ними п’ятирічного віку».
Врешті-решт я знайшла сімейного лікаря, який попри свою зайнятість, допоміг мені з оформленням документів і для проходження МСЕКу, і для соцзахисту, щоб стати у чергу на отримання авто. 
Олексій Олександрович на моє запитання, чи можу переукласти декларацію з іншим лікарем, здалося, з якоюсь навіть піднесеністю відповів, що звичайно можу. І я б зробила це якнайшвидше, проте проблема лише в тому, що переважна більшість сімейних лікарів набрали свою норму пацієнтів. Лишилося кілька варіантів в амбулаторії №1 по вулиці Гагаріна, яка знаходиться в зовсім іншому боці міста, куди з інвалідним візочком на кожне щеплення чи за довідкою ходити дуже незручно. Отож, як це сумно та прикро не звучить, але треба чекати, поки хтось з пацієнтів помре або виїде, щоб укласти угоду з лікарем за місцем нашого мешкання. А поки декларації не переукладено, Олексій Олександрович отримує кошти за п’ять пацієнтів, в той час, коли медичну допомогу надають нам інші лікарі.
Нічого протизаконного від лікаря-завідувача Олексія Білоуса я не вимагала. Скажу навіть більше – інші члени моєї родини, які зверталися чи то з підвищеним тиском, чи то з температурою, отримували належну допомогу та увагу. Від цього складається враження, що лікаря Білоуса не влаштовують лише пацієнти з інвалідністю. 
Як хто думає, скільки моїх нервових клітин безповоротно зруйнувалося від кожного такого «теплого прийому» вельмишановного ескулапа?

Ірина БАЛАНДОВЦЕВА.
м. Синельникове.