Ми сидимо в ординаторській і ведемо неквапливу розмову, звичайно ж, про те, скільком пацієнтам за весь немалий термін роботи Людмила Максимівна надала кваліфіковану допомогу. А інколи, як свого часу сказала одна досвідчена лікарка обласної лікарні, й повернула хвору людину з того світу. Наш діалог час від часу перериває телефонний дзвінок. Лікар Людмила Барановська бере трубку, уважно слухає, а потім дає пораду: «Так, ви все вірно зробили, однак не всі ліки відміняйте, залиште…» «Це сімейний лікар консультується», - пояснює вона мені. Інший дзвінок: «Так, продовжуйте й далі вживати ті ліки, які я вам прописала. Потім зателефонуєте». Неважко здогадатися, що це дзвінок від пацієнта. І подібні дзвінки лунають й лунають…
- Так, уже збираюсь на відпочинок. Хоча можна було це зробити ще десять років тому. Питаєте, скільки пацієнтів довелося лікувати за ці роки? Так хто ж це порахує? Бувало, що моя допомога як лікаря-терапевта зводилася нанівець – здебільшого коли хворий звернувся занадто пізно, або ж попри мою категоричну заборону продовжував вживати спиртні  напої.
Нелегка робота у лікаря. Адже доводиться (я не боюсь високих слів) пропускати через своє серце всі недуги пацієнтів, яких ти взявся лікувати. Навіть вдома інколи, коли готуєш обід або пораєшся по господарству, раптом спадає на думку: «А як там Петров (Іванов, Сидоров…)?»
У Людмили Максимівни та її чоловіка Володимира Миколайовича (лікаря-гінеколога – прим. ред.) двоє доньок і вже четверо онуків. Старша донька Олена з дитинства усвідомлювала, яка нелегка й відповідальна професія батьків, і при цьому теж стала лікарем-гінекологом. І, як стверджують хворі, які зверталися за допомогою до Олени Володимирівни, її уважність поєднується з високим професіоналізмом. Менша донька Юлія обрала професію фармацевта – отже, теж недалеко відійшла від медицини.
- Ось ви збираєтесь на заслужений відпочинок (на який мали право ще десять років тому), а як же ваші хворі?
- У нас багато дуже обізнаних у своїй справі терапевтів. Я з чистою совістю полишаю своє місце, бо знаю, що вони не підведуть і професійно надаватимуть допомогу, - відповідає.
Пригадую випадок з її повсякденної роботи: привезли тяжко хвору жінку, дивлячись на стан якої, жоден лікар не хотів братися за лікування. Барановська тоді сказала: «Везіть до мене у відділення!». Отримавши посилений курс лікування, хвора не лише встала на ноги, а й прожила після того ще понад 20 років. 
Мені не віриться, що ця симпатична жінка з молодим обличчям вже кілька років фактично є пенсіонеркою. Вдома її чекають онуки, які безмежно люблять свою бабусю, і ця любов взаємна. Що їй надає сили? Звичайно ж, людяність, доброта, відданість професії, тому бажаю Людмилі Максимівні здоров’я, спокою, витримки.

Ася МАРИНЕНКО.