Останнім часом не полишає відчуття якоїсь провини… Любили, шанували, захоплювалися, пишалися нею. А відлетіла у вічність – не часто згадуємо.
Думки все вертають і вертають в той час, коли на пісенних обріях ріднокраю – району, області, України – зоріло ім’я-бренд: Зінаїда УДОВЕНКО.
Більше двадцяти років наш ансамбль «НАНІ» співпрацював з цією славетною співачкою. Десятки пісень проспівано. І що характерно лише для обдарованих – кожна пісня у її виконанні ставала відкриттям, подією. Зінаїда Микитівна її (пісню) виношувала, пестила, як любляча мама своє дитя. Сумнівалася до розпачу, шліфувала кожну фразу, кожне слово, як це роблять гранувальники алмазів, що потім засяють діамантами. Тоді та вистраждана, прожита пісня брала слухача в полон.
Слухацька аудиторія, чи то сільська, чи столична, чи учні профтехучилищ, чи публіка виправних колоній… Ніхто не міг встояти під чарами її заворожуючого співу. Голос, який вирізниш з тисяч! Енергетика, любов, самовіддача сподвижницька – це все її творче кредо.
…Приходить на репетицію до музичної школи завжди заздалегідь. До того як зберуться музиканти «НАНІ», ми з нею «розбираєм по кісточках» нову пісню. Підключається ансамбль. Співає в супроводі. Не виходить: не там вступила, не там дихання взяла, перервала фразу… Сперечаємось. Злимося. Знову і знову «доводимо» пісню. Нарешті добилися належного звучання. Пісня розквітає. Музиканти плескають нашій Микитівні. Зіна втомлено-задоволено посміхається. Промайнуло дві години, як одна мить. Дякуємо співачці, час репетиції витрачено. І тут вона ронить: «Оце і все?».
Так, так їй завжди було мало часу. Вона співала б і співала. Як результат копіткої  творчої праці – концерти. А стільки було у неї масштабних, далеких гастрольних подорожей: Київ, Гурджаані, телебачення всіх «рангів», Москва, Волгоград, Воронеж, Ленінград… Успіх – завжди.
Її, це не банально, порівнювали з Людмилою Зикіною, Марією Мордасовою. Але вона, хоч і не народна, завжди була сама собою.
Переді мною десятки листів, що їх отримувала співачка: Москва, Рига, Волгоград, Сумгаїт, Київ, Кривий Ріг, Сєвєродонецьк…
Захоплені відгуки. Сердечні подяки. Щирі і світлі побажання здоров’я, творчих успіхів; запросин у гості, на гастролі.
Незабутня. Неповторна. Її світла душа відлетіла у вічність 16 років тому. Цими днями їй виповнилось би 90!
Багато синельниківців ще пам’ятають її. Місто пишається своєю Зіною. Коли її не стало, то ми, працівники культури міста, викладачі музичної школи в БК залізничників організували і провели благодійний концерт пам’яті УДОВЕНКО.  
Встановили пам’ятник нашій синельниківській берізці.
В серцях наших вона живе. Живе її неповторний, талановитий спів.
А тепер: чого відчуття провини. Дуже доречно було б, щоб в Будинку культури залізничників, звідки вона розпочинала свій співочий шлях, відтворили стенд-світлину, присвячений своїй вихованці. Матеріали є. То ж давайте. Разом. До справи.
Ти із піснею йшла до кінця
І ясними шляхами й тернами…
Доки битися будуть серця
Твоя пісня залишиться з нами!

Ігор БІЛИЙ,
заслужений працівник культури України.