Ніколи не думала, що за три дні можна побачити таку кількість красот та прожити маленьку казку!
Після довгої дороги з Синельникового до Чинадійового, що біля Мукачевого, втомлені, сонні, ми все ж знайшли сили відправитися в далекий шлях. Першою зупинкою стало маленьке село, головною прикрасою якого, окрім неймовірних гірських пейзажів, є пам’ятник січовому стрільцю з його вірним конем.
Другим місцем, що ми відвідали, була єдина в Європі фортеця, побудована на скелі, - Тустань, назва якої перекладається як «тут стань (або зупинись)». Після підйому на вершину скелі нам відкрився вид на різнобарвні ліси та гори, що могутньою стіною стоять навколо Тустані. Також ще однією особливістю цих місць є джерела - одне з питною водою, насичене йодом та корисними мінералами, друге має воду, що дуже підходить для вмивання, насичена гліцерином.
Наступним видовищем став водоспад, який з першого погляду заворожив нас та закохав у себе. І саме це стало завершенням першого дня наших пригод у Карпатах.
Другий день було присвячено замкам.
Перший - замок Сент Міклош. Ще його називають Чинадієвський або один із замків графів Шенборнів. З 2001 року замок орендував український художник Йосип Бартош, який самотужки доглядає за ним. Дуже прикро, що робить це не держава, а звичайні люди, які самі шукають кошти на утримання та реставрацію маєтку. Що вже казати, якщо з 2002 року і по сьогоднішній день держава виділила всього, замисліться над цим числом, 8000 гривень! Соромно, що інші країни піклуються про наше надбання більше ніж ми самі. За свою історію маєток був у власності княгині Ілони Зріні, графів Шенборнів та роду Ракоці.
Ще один замок -  Мукачівський, більш відомий як замок Паланок. Могутня фортифікація, яку видно чи не з кожної точки Мукачевого. За своїми розмірами, звісно, він не зрівняється з іншими: великі, просторі двори, бастіони, галереї, музеї - все це охоплює величезну територію. З самої вищої точки замку відкривається чудовий вид на Мукачеве.
Далі ми продовжили свій шлях до Ужгорода, де завітали до Ужгородського замку, який, на жаль, вже був зачинений, і все, що ми встигли побачити - це територію бастіону та сам замок, але лише зовні. Потім нас очікувала невелика прогулянка містом. Ми побачили відомий пам’ятник – глобус Ужгорода, пам’ятник ліхтарнику та пройшлись найдовшою в Європі липовою алеєю.
На зворотному шляху заїхали до незвичного місця – корчми-музею під назвою «Деца у нотаря», що перекладається як «сто грамів у нотаріуса». Це місце незвичне тим, що керують ним люди з відмінним почуттям гумору, які зробили зі звичайного кафе справжню легенду та родзинку міста. На території корчми чого тільки немає: «кладовище» українських політиків та громадських діячів, безліч гумористичних табличок та плакатів розташовані майже на кожному кроці. Одним з найнеочікуваніших є оформлення туалету. На вході вас зустрінуть смішні написи та таблички, а в самому туалеті є кабінки «Для справжніх жінок», «Для незайманих жінок», «Для жінок, які вважають себе чоловіками», «Для чоловіків, які вважають себе жінками», а над дзеркалом знаходиться надпис «кабінки для таємного голосування. Використані бюлетені просимо не забирати з собою».
Третій день видався найбільш насиченим та казковим. Та засмучувало те, що це був останній день на Закарпатті.
Зібравши свої речі, поснідавши, ми відпра-вились у подальшу подорож.
Першою зупинкою стала сироварня, де нам не тільки розповіли про процес виготовлення молочної продукції, а й запропонували продегустувати декілька видів сирів. Сироварня обладнана сучасною технікою, подарованою швейцарськими спонсорами, що дозволяє виробляти якісну продукцію, більша частина якої йде на експорт до країн Європи.
Останнім та найбільш видовищним місцем, до якого ми завітали, стало славетне озеро Синевир. Красою самого озера та оточуючих його місць можна захоплюватися безмежно і нескінченно! Могутні смереки, сосни-велетні, звивисті доріжки, горні серпантини - все це манить та зачаровує душу. Особливо нам пощастило, коли на початку листопада ми потрапили під неймовірний снігопад, що створив нам казкову новорічну атмосферу!
Майже півтора кіломе-три ми підіймались крутими схилами, під пухнастим лапатим снігом до самого озера, і це було того варте. З берегів Синевира нам відкрився вид на засніжені ліси та покрите тонким шаром льоду озеро. Біля спуску до води кожен з туристів може придбати маленькі сувеніри, що нагадуватимуть про подорож, та смаколики у вигляді варення з шишок або хвої та трав’яного чаю.
Саме на цій чудовій ноті завершилась наша подорож.
Ксенія ЛЕНДА.