З великим задоволенням і радістю дізнався з «БН», що жителі Василівки-на-Дніпрі мають намір увічнити пам’ять великого Тараса спорудженням пам’ятника в селі з нагоди 200-річчя з дня його народження.
Безперечно, цей усвідомлений патріотичний порив у наш нелегкий час боротьби за шевченкові Волю і Правду є подвигом сільської громади і їхнього поводиря Наталі Пасько.
Це буде другий пам’ятник Шевченку на Синельниківщині, 47-й – на Дніпропетровщині, 1386-й - в світі. Перший – бюст Шевченка – знаходиться в с. Гірки. Встановлений він також в тяжкім післявоєннім голоднім 1948 році за кошти бідних працівників колгоспу  ім. Шевченка. Так прості люди любили Тараса Григоровича, так люблять його нині і василівці. Честь і хвала буде їм за здійснення свого задуму.
Доречно сказати, що більшість синельниківців  теж надзвичайно пишаються тим, що в 1843 році молодий поет і художник Тарас охопив поглядом наш мальовничий лівий берег Дніпра, з ланами широкополими, до древньої могили, до ревучого Дніпрового порогу Ненаситець, що й благовістило народження безсмертних рядків «Як умру, то поховайте…»
Не кожному району випала щаслива історична доля бути берегом Дніпра-Славутича, під водами якого сплять грандіозні пороги. Не кожному селу судилося мати таку духовну близькість до Шевченка, як Василівці-на-Дніпрі. Бо окрім Чернечої гори у Каневі є ще святе місце на землі – це сарматська степова могила, що лежить найближче до ревучого Ненаситця, де Тарас Шевченко хотів мати останнє земне пристанище, згідно із «Заповітом».
Ця Шевченкова могила над Дніпром повинна збирати звідусіль дітей Тарасових, котрі люблять Україну, шанують рідне слово, виховують почуття патріотизму.
Тож будьмо обережними, не загубімо Тарасового духу, що конче потрібний нам сьогодні, завтра і на всі віки, як єдиний духовний наставник, порадник і дороговказ. А сьогодні, коли український народ бореться за свою Волю і Правду, як ніколи актуальне його патріотичне, правдиве, болюче і неосяжне батьківське Слово.
Тому, йдучи Тарасовою стежиною, я, як упорядник, створив  книгу «З любов’ю до Тараса» на честь його славних роковин та на пам’ять нашим нащадкам. Неоціненний внесок у народження книги зробили небайдужі автори, дорослі і діти, зворушливі дописи яких розповіли про Шевченка в їхньому житті, про натхнення його невмирущої поезії, його думи про свій волелюбний народ, про долю неньки-України на межі 23-ї річниці незалежності. За задумом це буде подарункова книга на 250 сторінок і з багатьма фото.
Замислимося, а чи є на нашій планеті історична особа, яку б так увінчали пам’ятниками на всіх континентах не за кошти держави, а за добровільні людські пожертви? Його портрети, оповиті вишитими рушниками, й до сьогодні в багатьох оселях висять немов ікони, а «Кобзар» лежить поруч з Біблією. Додамо до цього назву нашого села Шевченківське, Шевченківську школу в Гірках, 17 вулиць його імені на Синельниківщині…
Шевченківський ювілейний рік продовжується. І якщо ми не в змозі в центрі міста спорудити скульптуру Тараса, то чом би не висадити «живого пам’ятника»: 47 дубків або верб (по числу років, прожитих Кобзарем). А якщо посадити 200 дерев, то буде Шевченковий гай або сквер.
Або чом би на честь 200-річчя не створити світлицю-музей, бажано у Василівці-на-Дніпрі? Я сьогодні подарував би свої три книги, незабаром – четверту. Володимир Красільнік-художник передав би свою картину  «Тарас слухає кобзаря». А вишиті портрети Шевченка, рушники та інше рукоділля – майстрині Катерина Іванющенко з Синельникового, Надія Цимбалюк з с. Дерезувате та інші.
Звертаємося до Тараса для пізнання самих себе, на раду й розраду. Вклоняємося його могилі як національній святині, адже над нею витає дух любові до України, до життя, до свого народу.
Валентин ВАСИЛЕНКО.