Пошуковці з громадських організацій «Пошук-Дніпро» та «Східний вал», юні школярі-прикордонники розкопали уламки радянського штурмовика Іл-2 та останки двох пілотів.
Тижневій військово-пошуковій операції у селі Надеждівка, що на Кислянщині, передували два роки пошуку місця падіння літака. Як розповів керівник експедиції Андрій Біжко, вхопившись за свідчення місцевого мешканця, який, на жаль, не дожив до цих днів, про катастрофу штурмовика, яка сталася восени 1943-го року, взялися до справи. Зрештою, знайшли локацію, і підняли рештки наймасовішого літака 40-х років з екіпажем, який загинув у повітряному бою за мирне майбутнє.
Представники обласної судмедекспертизи підтвердили, що ексгумовані кістки дійсно пілотів. Отже, місія експедиції виконана, адже головне завдання пошукових загонів полягає в тому, щоб знайти останки солдатів, встановити їх прізвища, виявити живих родичів і урочисто перепоховати загиблих. До речі, номери, які збереглися на уламках знайденого літака, наблизять пошуковців до ідентифікації льотчиків, щоб потім вже поховати з усіма військовими почестями.
Найбільш зворушливою експедиція виявилася для учнів Кислянської школи – членів молодіжної військово-спортивної організації «Сокіл-Джура», які вперше в житті долучились до такої знаменної події, торкнулись історії. В польовій експедиції взяли участь юні прикордонники Антон Безродній, Ілля Митрук, Євген Кисіль, Микола Кондратенко, Максим Корж, Ельмар Насібов, Вікторія Соломка, Єлизавета Синиця, Софія Ярова, Аліна Свинар, Назар Павленко, Вероніка Трушенко на чолі з керівниками ГО «Пошук-Дніпро» Андрієм Біжком та ГО «Східний вал» Іваном Градецьким, координатором Євгеном Трушенком, а також інші учасники цієї важливої місії.
Молоді пошуковці, загартовані тижневим життям в польових умовах, поділились своїми враженнями від експедиції та проживання у таборі. Дівчаток, як виявилося, зовсім не турбувало існування без косметики та гаджетів, про які вони забули, возз’єднавшись з природою.
- Серед цього буйноцвіття польових трав, дзвінкого пташиного співу тиждень промайнув швидко, але насичено, - розповідає Вікторія Соломка. - У моїй пам’яті назавжди зостануться ці хвилюючі емоції, коли ти стаєш свідком історичної події.
- Коли вперше просіювали землю, діставали уламки літака – всередині щось переверталося, адже я розуміла масштаби тієї страшної трагедії, давнину, - доповнила однодумницю Єлизавета Синиця.
- На запитання навіщо ця поїздка мені, усім відповідала однозначно – я хочу пізнати історію, переповідати її братам-сестрам, друзям, майбутнім дітям, - ділиться Софія Ярова. - Поринувши у табірне життя одного разу, долучившись до розкопок, без вагань повторю це знову!
А ось сильній половині юних експедиторів не вистачало заряду для телефонів, адже генератор вмикався лише ввечері. Проте це їх не засмучувало, адже збиралися з товаришами біля багаття під звуки гітари, чаювали, спілкувалися, співали пісні.
- Прокидалися о 7-й ранку, а чергові по кухні на час раніше, потім робили зарядку, снідали, і вирушали на розкопки, - знайомить з розпорядком дня Ілля Митрук. - Чергували в наряді на блокпосту, а Іван Іванович з позивним Комісар часто розігрував для нас різні сценарії з незвичайними ситуаціями, які можуть трапитись на укріпленні.
- Не віриться, що все завершилося і треба їхати додому, адже цей тиждень видався цікавим та пізнавальним, - розповідає командир відділення юних прикордонників, старшокласник Антон Безродній. - Я вдячний, що наставники погодились нас взяти в експедицію, думаю, ми їх не підвели.
25-го липня по завершенню розкопок відбулася вахта пам’яті на честь загиблих льотчиків. У заході взяли участь мешканці Зайцівської громади на чолі з головою Володимиром Хорішком, експедитори, члени ве-теранської організації прикордонних військ. Загиблих вшанували хвилиною мовчання, поклали квіти.
Усім причетним до військової операції, тим, хто брав безпосередню участь і хто забезпечував надійний тил – готував їжу, доставляв воду, дбав про добробут та затишок, вручено подяки.
Спільними зусиллями, наполегливою працею зроблено велику справу – повернуто з невідомості двох солдат, імена яких у разі успішного ідентифікування, викарбуються в історії. Рідні так і не дочекалися їх повернення з війни, але, можливо, досі шукають, вірячи, що можуть прийти на іменну могилу до свого брата, діда чи прадіда та низько вклонитися за подвиг.
Орися ЛАДАТКО.
|