За інформацією Мінагропрому, за минулий рік аграрії України намолотили 70,1 млн. тонн зернових – цей показник перевищує попередній максимум на 4 млн. тонн. Зібрано великий врожай кукурудзи – 35,5 млн. тонн, соняшника – 13,7 млн. тонн і сої – 4,4 млн. тонн.
Черкащина одержала збіжжя – 72,8 ц/га. З урожаю цукрового буряка досягнуто рекордного показника – 490 ц/га, за таке раніше давали Героя Соцпраці.
Чомусь раніше досягнення сільських аграріїв викликали у людей привід для патріотизму, впевненість. Зараз ці героїчні досягнення сприймаються сучасним людом зовсім байдуже, немов це відбувається в іншій державі. І навіть роздратування у людей з’являється: урожаї рекордні, а ціни на продукти зростають і невідомо, коли цьому буде край. Між іншим, як дописувач до газети я, давній аграрій-хлібороб, вибачаюся перед читачами за свої невірні переконання. Я наївно думав: чим більше збіжжя в країні, тим дешевші будуть продукти. Я думав, що влада центральна, обласна, районна якось згадають про колишнього і сучасного збіднілого платника податків, який утримує їх, і хоч трошки здешевлять ціни. Але цього не сталося і не станеться, бо бал править долар. 
Стривайте, а нащо ми тоді здійснювали децентралізацію? Хіба тепер окремо взята громада не має права здешевити батон хліба? Тим більше, у нас є позитивний приклад – фермер Василь Астіон своїм орендарям в селах продає дешевий хліб. Запитую в іншого успішного фермера, чому не підтримує цей почин. У відповідь чую: «Я не прагну в депутати Верховної Ради».
Тим часом в голову лізе страшна думка: що буде з людьми, якщо, не дай Боже, знову посушливий рік? Адже відомо – наше степове землеробство знаходиться в зоні ризику, урожай залежить від кліматичних умов. Посушливі роки повторюються. Крім голодомору 30-х років, я на собі відчув голод у 1947-48 рр. ціна буханця хліба на «хитрім» базарі збільшилась в 50 разів. Уявіть, якщо наш сьогоднішній докілограмовий батон, напханий всілякими добавками, коштує 12 гривень!?
Не щастить нам знову на гречку – надзвичайно корисний для здоров’я продукт. Пам’ятаємо, як навесні 2011 року, коли Україну охопила гречана криза, крупу купляли в Китаї. А чию гречку ми їмо сьогодні? Не повірите. Нехай це скаже сам в.о. міністра агрополітики і продовольства М. Мартинюк: «Ми дійсно імпортуємо гречану крупу з Росії, перероблену в Казахстані». Йому також відомі свідчення лабораторних аналізів російської гречки – вона низької якості і не відповідає нашим стандартам. Тобто в раціоні українця вже давно відсутня справжня смачна українська гречка. Б’ють на сполох і бджолярі, адже гречка в Україні – медонос номер один – 200 кг меду з гектара. Держава може втратити передові позиції серед світових експортерів меду.
Так в чому справа? Нашого виробника задавила російська гречка низької ціни? Площі під посівами зменшились в 5 разів, виробник став працювати «в мінус». Авторитетні хлібороби переконані, що відновити утрачений баланс можна, якщо на ситуацію зглянеться уряд. Але не «цінними вказівками», а пошуком нових ринків збуту для вітчизняного товаровиробника. Та поки що прогнози невтішні.
Який виникає висновок? Ми до приниження вже звикли так, що і не бачимо його. А як помітили – то робимо вигляд, ніби не сталося нічого…

Валентин ВАСИЛЕНКО.
сел. Первомайське.