Привокзальна площа станції Синельникове-2 – невеличка частинка нашого міста, своєрідний житловий мікрорайон, зі своїми особливостями, з поєднанням нагальних турбот приватного сектору і багатоквартирних будинків.

Моїм провідником по цій невеличкій території стала мешканка чотириквартирного будинку по вул.

Ульянових Ніна Давидова. А розпочали ми цю «екскурсію» з доглянутого чистенького подвір’я самої Ніни Миколаївни.
- Бур’яни, порость, скрізь яку й будинку (до речі, двоповерхового – прим. ред.) не видно. А ще жахливе підтоплення – вода подекуди вікон першого поверху сягала. Таким ми побачили вперше своє житло.  Та руки ж в нас для чогось є, тож стали поступово наводити лад. Вичистили, вигребли, вирубали, обладнали подвір’я, відремонтували й повністю утеплили саму квартиру…
Ніна Давидова робить кілька кроків від свого затишного володіння і демонструє зовсім іншу картину. Автобусна зупинка наче й пристосована для користування: і посидіти тут можна, і навіс від дощу та снігу є, але… Справжній смітник під ногами, створений з пластикових пивних пляшок і стаканів, недопалків та сигаретних пачок, пакетів, папірців…
- Дивимось щодня на таку «красу», адже поруч самі магазини, де тобі й пиво, й цигарки. А оскільки культурно посидіти за чашкою кави в цьому краю ніде, то ось такі «посиденьки» і влаштовуються. До речі, мені й паркан з цієї причини довелося встановлювати. Ще коли тут кафе було, пиво продавали, а туалету поруч - жодного. От всі й прямували до нашого подвір’я, - розповідає Ніна Давидова. – Тепер наче і «генделиків» офіційних немає, а пиво, як бачите, продовжує рікою литися, судячи з кількості пляшок. Ніяк не можемо дізнатися, за ким же закріплена ця зупинка, хто має прибирати тут.
Прямуємо в інший бік: чи то колись висаджена, чи «стихійна» посадка. В ній, на жаль, вже за недоброю традицію, все той же повний набір непотребу, з тією різницею, що значна частина його упакована в пакети для сміття. Саме так вирішують проблему «вивезення» побутових відходів окремі несумлінні мешканці. Ніна Миколаївна відверто не розуміє, як можна смітити там, де живеш (а в тому, що це роблять місцеві, сумніву немає, адже з мікрорайону або зі східної частини міста ніхто не понесе пакет зі сміттям).
- Вважаю, що тут недопрацьовують квартальні. Вони працюють безпосередньо з людьми, знають, хто уклав договір на вивезення сміття, а хто ухиляється від цього. І хто постійно забруднює навколишнє середовище – теж по великому рахунку знають або принаймні повинні знати, – моя співбесідниця категорична. – В нашому дворі, наприклад, контейнеру для сміття немає (будинок підпорядковується ЖЕКу-1 – прим. ред.), так я ж через це не кидаю сміття одразу за парканом, а несу його до сміттєзбірника у сусідньому дворі.  І, до речі, планую за власні кошти придбати і встановити у нашому подвір’ї контейнер, щоб позбавлятися побутових відходів було швидше і зручніше. То чому ж люди вважають, що за кілька метрів від їх подвір’я – то вже чуже? Вони ж самі там ходять, дивляться щодня на це неподобство!
Дорікаючи квартальним за таку пасивну позицію, Ніна Миколаївна наводить ще один приклад. У 2011 році вона ще з двома сусідами заправили власні бензопили та випиляли весь сухостій, який «захопив» територію.
- Ми три доби спалювали той сушняк, так хоч би хто з квартальних підійшов та поцікавився тим, що тут взагалі коїться! – дивується жінка. – Звичайно, не лише вирізали суху порость, а й вигребли купи сміття, що накопичувалося роками. Самі шукали транспорт, щоб вивезти все, що не можна спалити. Спасибі керівнику управління ЖКГ Володимиру Вісічу, який допоміг нам в цьому. А от квартальних, знову ж таки, і в очі не довелося побачити.
Ще кілька кроків відносної цивілізації – і знов засмічена лісосмуга, а через поки що голі гілки дерев проглядає будинок, дуже схожий на кинутий і порожній.
- Ні, там також живуть люди, - пояснює Ніна Миколаївна. – І, до речі, саме в цьому дворі розташовані контейнери, куди ми маємо виносити сміття. Тепер ви самі можете уявити, на яку смугу перешкод перетворюється для нас така звична і проста, здавалося б, дія: подолати зарості, постаратися не потрапити в смітники, які тут один на одному, і при цьому ще пильнувати за собаками – їх тут десятки.
Так, зграя собак, що саме бігала серед дерев, виглядала досить загрозливо. На щастя, близько тварини не підходили, втім, так буває не щодня.
- У моєї мами собаки якось просто з рук вирвали сумку. А в ній були не лише продукти, запах яких, мабуть, і привабив тварин. Там були гроші, документи, ліки… Добре, що поруч проходив молодий дужий хлопець, та допоміг мамі, відігнав собак, зміг забрати в них сумку. А скільки ж таких випадків! І на кого мають напасти собаки, щоб ця проблема нарешті почала вирішуватися: на дітей? на вагітних?
Схвильовано ділячись наболілим, Ніна Миколаївна між тим бачить і «зворотній бік медалі». В тому самому непоказному будиночку, підходи до якого «охороняються» собаками, мешкає старенька жіночка. Баба Надя живе сама, і чи то шукаючи хоч якогось тепла і «спілкування», чи просто по доброті своїй душевній, підгодовує всіх псів, що з’являються в її полі зору. Одну собаку взяла в хату і тепер «виховує» весь її виводок. Пояснити старенькій, що, приманюючи псів, вона наражає на небезпеку не лише себе, а й оточуючих, практично неможливо – сусіди чують у відповідь тільки зітхання і звинувачення в нелюбові до братів наших менших.
Ось такими проблемами переймаються місцеві жителі. Наче й загальні для всього Синельникового, вони в цьому краю набувають особливого колориту, адже стають спільними для жителів як приватного сектору, так і комунальних будинків.
- За цей час, що я тут живу, я побачила в нашім краю тільки одне позитивне зрушення – це автобусний маршрут. А смітники як були, так і зростають, непролазні хащі поки самі не вирубаємо, так і залишаються, освітлення на наших вулицях я не бачила жодного разу… Люди вже сумно жартують, що наступного мера треба обирати з нашої «Малої», тоді, може, щось зміниться на краще…
Наша «прогулянка» добігала кінця. Моя небайдужа співрозмовниця також поділилася проблемами постійної темряви на прилеглих вулицях, дивуючись, чому квартальні не організують людей на участь у відновленні освітлення.
- Головне, на мій погляд, згуртувати людей, - переконана Ніна Давидова. - Коли ми вичищали лісосмугу, до нас приєдналось кілька мешканців приватного сектору. Тепер вони підтримують чистоту не лише на власних подвір’ях, а й напроти своїх будинків. А чому б головам квартальних комітетів не організувати людей, скажімо, на суботник? Так, не всі погодяться, але ж будуть ті, хто прийде. Я й сама залюбки візьму участь, хоч формально і не є жителькою приватного сектору. Адже це мій край і я тут живу.
Оксана ЛЕНДА.