Через довгих 75 років молодша сестра Саркіт Алибаєва та племінниця Айна Бакімбаєва знайшли могилу, де похований їхній брат та дядько Ахемет Жидібаєв. З самого Казахстану вони прилетіли на Синельниківщину, щоб вшанувати рідного солдата, який помер від ран жахливої війни у 1943-му році.  
 Життя молодого солдата Ахемета обірвалося у польовому рухомому шпиталі №4187, що був розташований у Славгороді. Його поховали на території місцевого громадянського кладовища у групі могил радянських воїнів і мирних жителів – жертв фашизму.
За розповідями знаного у нашому краї пошуковця Євгена Трушенка, ймовірніше за все Ахемет Жидібаєв був поранений під час форсування Дніпра, бо дати збігаються. А в госпіталь він потрапляє на лікування і 1-го листопада помирає від тяжких ран.
Пошуки рідної людини, яка віддала життя за мирне майбутнє нащадків, затяглися так надовго, бо дані, викарбувані на меморіальній дошці, з помилками в імені та званні. Розшукав його інший брат, який раптово помер рік тому, так і не встигнувши розповісти, як вдалося знайти місце поховання. Щойно родички дізналися, де знаходиться могила, на сімейній нараді вирішили відправити в Україну його молодшу сестру і племінницю. 
На могилу жінки привезли землю з рідної землі покійного, прочитали молитву, поклали квіти. Після усіх обрядів за поминальним обідом пом’янули тих, хто виборював перемогу в усі роки. 
Ця історична зустріч ніколи б не відбулася без людей, які відгукнулися на поміч казахам – це і представники посольства, і ветеранських формувань: заступник голови обласної організації Сергій Дорошев та голова районної ради – Іван Житніков. Подорож місцями, які щиро бережуть у пам’яті українці, організували заступник голови РДА Сергій Бірюков, начальник відділу правового забезпечення райради Михайло Кльосов, Славгородський селищний голова Василь Сороковський. 
Гості з Казахстану були приємно вражені гостинністю синельниківців, адже розраховували побувати хоча б в селищі, в якому поховали рідного солдата. А їм показали і приміщення колишнього шпиталю, яке чудово збереглося (тепер там селищна рада), і впорядковану могилу з викарбуваним на ній ім’ям рідної людини, і парк українсько-казахської «Дружби-Достик» на схід-ному боці Синельникового, і музей в школі №5, де по крупицях зібрана історія Синельникового в усі роки. 

Орися ЛАДАТКО.