Ну що, любі мої, знову чухаємо потилиці: знову нас обдурили? Казали: «Знижуємо ціну на газ», а потім… То якийсь «коефіцієнт нормальної температури» вигадали, а тепер от – «за доставку».
- Це ж як, - з усією серйозністю дивується на експрес-зборах біля під’їзду сусідка, - це вони його вже з Америки в танкерах везуть, чи що?
- Та ні, - усміхається, як то кажуть, «на кутні» дід з третього поверху, - це коболєвій мамі ще якийсь мільйончик доларів потрібен…
Ось так повправлялись у дотепності – і розійшлися у невідомості: нашому будинку рахунки «за доставку» ще не доставили. Але наступного ранку зустрічаю одну з учасниць вчорашньої тусовки – горда така:
- Уф, стомилася. З півсьомої стояла під дверима газового господарства.
- Чого?
- Та ж рахунок за доставку отримала.
- Навіщо? Вони ж принесуть.
- Ну… то коли ще буде…
Якою логікою можна пояснити таке? Згадався, правда, анекдот часів початку «дикої приватизації». Пам’ятаєте? Коли майбутній олігарх, наміряючись знецінити завод, щоб придбати його потім за копійки, скаржиться другу: «Уявляєш, перевели їх на триденний робочий тиждень, а вони ходять щодня. Перестали платити зарплату – ходять. Зібрав сьогодні всіх, кажу: «Завтра хто прийде на роботу – будемо вішати». І що ти думаєш? Одна рука у залі піднялася: «А мотузку свою взяти чи профспілка видасть?»
Ці, сучасні, збиткуються не гірше. Банкіри теж вирішили не втрачати нагоди: їхні мами ж теж чекають зайвого мільйончика в Америці – комісія при оплаті виходить за межі здорового глузду. А в злополучному рахунку «за доставку» єзуїтська порада: рекомендуємо, мовляв, платити одразу за кілька місяців, щоб зекономити на комісійних. А зарплати і пенсії нам теж платять наперед?
От вам і «знизили» ціну… Якщо приплюсувати оту ніякою економічною логікою не виправдану цифру «за доставку» (та ні, офіційне «пояснення» вони придумали, але воно таке ж хитре, «індивідуальне», як, до речі, і сам тариф за паливо справді спожите).
Чухаємо потилиці – «знову обдурили». Ринок, кажуть. А що, на цьому «ринку» я можу відмовитись купувати газ у постачальника, який ох і дурить нашого брата, і купити в іншого?.. Так отож…
І де шукати правди, навіть якщо ти не приносиш свою мотузку для повішення і не біжиш о пів на сьому за вбивчим рахунком? Кому скаржитись? До органів влади, прости Господи? А вона в нас є? Ота держава, що повинна за наші податки дбати про нас і захищати? Місцева влада, аж до обласної, ясна річ, зробить круглі очі: а що, мовляв, ми можемо? Це ж воля вищих. Ну, тоді до суду? Ха-ха-ха! При адвокатській монополії і більшому за пенсію судовому зборі? До того ж у нашій славній соціальній (за Конституцією) державі виконується до двадцяти відсотків судових рішень.
А щодо вищої влади, яка вгніздилась там, у вишині, не так давно, то «лічико» своє, мов Гюльчатай у безсмертному «Білому сонці пустелі», вона показала вже у всій красі. Землю – іноземним банкам, залізницю – німцям, людей – у закордонне рабство, мільйонні зарплати – різним сучим синам… вибачте, я хотіла сказати – коболєвим мамам. Пенсійний фонд України гордо повідомляє про значне зменшення числа тих, чия пенсія менша за 1500 гривень. Да-а… Вони таки дебіли, як самі про себе кажуть. Бо хвалитись таким… Адже пояснення такого «значного зменшення» у кожного більш-менш мислячого напрошується мимоволі: та на півтори ж тисячі вижити неможливо. От і мруть, «зменшуються»…
Безнадія. Безвихідь.
Так от же – ні! Ми ж, навіть ті нещасні, що від безнадії не «розлізлися, мов мишенята» по світах (Т.Г. Шевченко), уже одного разу показали, що у такого «матеріалу» як український народ є опір. Без революцій, без крові скинули ж Порошенка. Інша річ, що поміняли, як виявилось, шило на мило. От і грабують нас тепер всі, кому не ліньки. Але це спокута не чужих гріхів. Власних. Наших. Бо ж ким це треба бути, щоб проголосувати за оцих блазнів, що зараз правлять? Скажете – не було вибору. Неправда. Дехто все-таки у другому турі президентських виборів навмисне зіпсував бюлетень, перекресливши обидва прізвища. І якби так зробила більшість, то вибори було б напевно визнано такими, що не відбулися. А під час заново призначених, можливо, й з’явився б у списках хтось справжній. Але історія не знає умовного способу (так, поясню, українською звучить загальновідоме «сослагательное наклонение»). Якби… та маємо те, що маємо. Але чи безвихідь?
Так, нехай і немає вже кому тут скористатись своїм правом на мирний протест і захистити нас: старих, дітей, жінок, інвалідів. Бо ж ті, хто міг вийти на такий мирний протест – великий, масовий, - який не змогли б проігнорувати навіть підвладні Соросу дебіли, «розлізлися, мов мишенята». Але ті, хто залишається, теж щось та можуть, га?
Незабаром місцеві вибори. Та не за горами й ті, вищі. Тож молитва моя до Господа великого, єдиного сьогодні нашого захисника: дай, Боже, землякам моїм, нарешті, гідності, щоб не несли до виборчих урн свою мотузку для погибелі, дай розуму, волі не вибирати «з двох зол менше». Дай, врешті-решт, проникливості, мудрості не дати себе знову обдурити. Інакше…
Лариса ОРЛОВА.
м. Синельникове.
|