Політика – справа апріорі брудна. Як сказав один добрий знайомий з чималим досвідом спілкування з політичним бомондом, „під час виборів не можна діяти ні в чиїх інтересах, окрім своїх, а оплату завжди треба брати наперед”.
Що це так, ми не раз переконувались під час минулих агітаційних кампаній. Але при цьому завжди значуще кивали „уверх”, натякаючи на маститих політиків, які гризлись за місця депутатів Верховної Ради та президента. Виник навіть такий стереотип, що в цілому тут, на місцях, наші виборці гарні довірливі люди, а все зло від тих самих політиків, які дістались високого суспільного становища та великих грошей.
Багато хто б міг так думати і далі, коли б не прийшла пора виборів голів Раївської та Зайцівської ОТГ, де на електоральний подіум вийшли люди, які нас сильно здивували.
Апогеєм політичної боротьби стало протистояння депутатів обласної ради Володимира Хорішка (молодшого) та Наташі Задорожньої со-товариші з головою районної ради Юрієм Мартиненком. І хоч вони й намагаються представити це як боротьбу з владою, яка не дбає про людей, але насправді це саме боротьба персонально з Мартиненком (до якого згодом додалася ще й Раївський сільський голова Людмила Бойко).
То звідки ж такий інтерес до громадських справ синельниківців у Володимира Хорішка (молодшого)? Чому він виник лише два роки тому під час минулих виборів до обласної ради і де до цього був Володимир Володимирович, чим займався, благополуччя яких „простих сельчан” влаштовував? Хтось чув? Наскільки відомо нам, то ні.
Якщо це не так, то нехай мене поправлять ті, кому щось відомо про його добрі справи на території району. Не зможе Володимир Володимирович звинуватити в необ’єктивності та замовчуванні їх і „Берег надій”, який жодного разу не відмовив у публікації тих статей, з якими він через своїх довірених осіб до нас звертався. Хоча з них ми, як і решта читачів, так і не уяснили, з якої ж причини житель обласного центру так перейнявся турботами Синельниківщини? Невже тільки тому, що просто так випала квота від „Батьківщини” на депутатський мандат в обласну раду, чи тому, що отримати його було простіше на авторитеті свого батька?
Метод боротьби Володимир Володимирович обрав традиційний – нищівна критика „попєрєдніків”. А оскільки сьогодні в суспільстві довіра людей до влади на вкрай низькому рівні, то голова ради Мартиненко, який так чи інакше асоціюється з нинішньою владою, фігура досить вразлива, тим більше, що недоліки можна знайти в кожному, в тому числі і в собі (тільки це невигідно). Тому при певних демагогічних та артистичних здібностях не важко було викликати невдоволення людей діями Юрія Івановича. Так що тут нічого незвичного не сталось – все за жанром вітчизняного політикуму.
Інша справа, чому і з якою метою Володимир Хорішко так ревносно взявся за розвал району у вигляді поділу на дрібні громади. Ну, погодьтесь, якось нелогічно з одного боку ганьбити районних чиновників та сільських голів за бюрократичне чванство, нечесний розподіл бюджетних коштів і в той же час „плодити” їх ще більше. Адже хіба комусь не зрозуміло, що після виборів на шиї у бюджету в районі опиняться райдержадміністрація, районна рада і п’ять чисельних чиновницьких апаратів об’єднаних громад. Хіба не логічніше було б діяти навпаки – на збереження єдиної громади на теренах району, куди обратись головою і показати всім, як насправді треба працювати заради інтере-сів людей?
Відповіді на це питання у нас немає. Захоче Володимир Володимирович її дати – шпальти „Берега надій” доступні для всіх.
Наташа Задорожня – окремий випадок. По суті, вершин районної влади вона досягла саме завдяки Юрію Мартиненку, який спочатку взяв її до себе заступником голови райради, а потім зробив усе, щоб вона очолила раду. „Не образив” він її і після того, як вона три роки тому добровільно (наголошуємо) поступилась йому своїм місцем голови з таким коментарем: „заради того, щоб зберегти районну команду і тому, що Мартиненко має значні організаторські здібності, які допоможуть в розвитку району”. Тоді все було між них ніби добре. Особливо подобалось Наташі Задорожній ще понад півроку займати кабінет голови райради і одноосібно користуватись службовим автомобілем.
А потім щось-таки сталось. На нашу думку – настала пора нових виборів і Наташа Задорожня стала звинувачувати Юрія Мартиненка в усіх гріхах. Навіть у тих, які датовані тим періодом, коли вона з ним разом знаходилась на Олімпі районної влади, нараховувала собі такі ж самі премії і чудово була обізнана в ділах один одного.
Особливі почуття викликає те, з яким ентузіазмом вона зі своїми однодумцями як велике одкровення являють світу інформацію про люстрацію Юрія Мартиненка. При цьому забувають те, що ця процедура була задіяна не персонально проти Мартиненка чи ще когось, а відносно певної політичної сили - Партії регіонів -, яку в районі на той час очолювала саме Наташа Задорожня. Вона так само мала б бути люстрована, коли б були до кінця послідовними ті, хто прийшов до влади сьогодні. Більше того, здається Наташа Задорожня лишилась вірною своїм політичним поглядам і сьогодні, очоливши Опозиційний блок в районі.
Тому на місцевому рівні навряд чи варто когось „таврувати” за політичні переконання, інакше просто абсурдно виглядає своя ж співпраця з тим же, по суті політичним противником, бютівцем Володимиром Хорішком. Об’єднуватись в районі треба лише навколо конкретних інтересів людей. Але про це ми не змогли прочитати в жодній зі статей Наташі Задорожньої у всеможливих ЗМІ, а в „Березі надій” такі питання їй задати не могли, бо до нас вона не зверталась.
Інша справа – Володимир Хорішко (старший). Його статті містять конкретні аргументи на користь об’єднаних громад. Причому, хочеться думати, що щирих. Адже з довгих років знайомства з Володимиром Дмитровичем насмілимось зробити висновок, що він людина емоційна і щиро вірить у те, що робить. Навіть коли помилявся з вибором технологій у сільськогосподарському виробництві, то робив це не з бізнесово-корисним підтекстом, а суто через власні переконання.
Тому зрозуміти його сьогоднішній різкий крен з виробничої площини у політично-чиновницьку важко. Бо навіть під час візитів у „Агро-Союз” трьох президентів України Володимир Дмитрович навмисно дистанціювався від політики та наголошував, що він суто виробничник.
Ще незрозумілішими є його вчинки, спрямовані на розвал району заради благополуччя громад кількох сільрад. Говорячи цілком справедливі і мудрі слова про те, що „селу без тваринницької ферми дуже важко вижити, а без школи селу смерть”, він підсвідомо підштовхує саме до цього віддалені села, які самотужки навряд чи зможуть фінансувати соціальні об’єкти. Адже теза „жити за рахунок власних коштів” звучить дещо лукаво. Бо за 94 роки існування району вся його ін-фраструктура формувалась з врахуванням цілісності території, наявних ресурсів, пролягання автомобільних, залізничних шляхів та ін. І хіба винні мешканці Діброви, Писарівки, Новоолександрівки, що арматурний завод історично розташовано на території Славгородської, бройлерна фабрика на території Луб’янської, водоканал на території Василівської, ХПП на території Роздорської сільрад, і всі податки перераховуються туди? То ж про які рівні можливості можна говорити, наприклад, віддаленої Великомихайлівки і фактично пригороду Іларіонового?
Впевнений, що Володимир Дмитрович це чудово розуміє, адже і для створення „Агро-Союзу” колишній радгосп „Дружба” було обрано не випадково. Враховувалось, безперечно ж, і близьке розташування до обласного центру, і наявність магістральної траси, і масив землі не менше 10 тисяч гектарів, і існування водогону, газопроводу і т. д.
Саме через ці протиріччя Володимир Хорішко і потрапив у розряд тих учасників виборчого процесу, які нас здивували. З суб’єктивної точки зору, звичайно.
Леонід Рисін. Керівник великої компанії з потужним виробничим та науковим потенціалом, можна навіть сказати, окраси Синельниківського району. Нікуди не балотується і особисто не вів широкої агітації за створення ОТГ. Але як людина такого масштабу не змогла приборкати особисті образи на конкретних районних чиновників і перенесла їх на широкий загал? Як могла піддатись нашіптуванням „у престола стоящих”, що потуги зберегти район цілісним спрямовані виключно проти нього заради інтересів якоїсь однієї людини і ціна цього всього – боротьба за земельні паї? Дійшло навіть до меседжів, типу, якщо не буде по-моєму, то я взагалі перереєструю підприємство у іншій сільраді і припиню платити податки у Раївці. Так що, власні амбіції все-таки вищі за інтереси людей? Хіба цього не досить, щоб здивувати?..
Юрій Мартиненко. Здавалося б, маючи під собою крісло голови районної ради, ще мінімум два роки можна було б на ньому спокійно сидіти і не втягуватись у передвиборні баталії. Тим більше, уже знаючи про ті гори чорного піару, які готували опоненти. Пояснення знаходиться одне: згідно з законодавством місцеві органи влади зобов’язані були проводити роботу по створенню об’єднаних територіальних громад. І він, як голова ради, не міг стояти осторонь, тому й став головним персонажем під час усіх сільських сходів, сконцентрувавши на собі як позитивні, так і негативні емоції громад.
Чому такі неоднозначні? Тому, що, на наш погляд, це наслідок його особистих річних вагань щодо доцільного розміру ОТГ. Так – два роки тому не було до кінця сформоване законодавство, так – не проведена обіцяна децентралізація, так - ніхто не вірив урядовим обіцянкам і частина областей України просто ігнорувала цей процес. Але вакууму природа не терпить, і ним скористались ті, хто мав або „зуб” на Юрія Мартиненка, або побачив у процесі створення ОТГ можливість здобути собі керівне крісло, або й дійсно повірив (а чому б і ні? Яких тільки чудес не буває на світі...), що саме дрібні громади будуть краще управлятись і ефективніше використовувати кошти на благо людей.
В результаті Юрій Мартиненко став заручником ним самим же і створеної ситуації, коли люди йому сказали: так ви нас агітували за ОТГ, а самі в неї іти не хочете? То чи міг він відмовитись і не балотуватись на голову? На мій погляд, цим би він здивував нас ще більше.
І, нарешті, наш так званий електорат, виборець. Досить лише поглянути на список кандидатів на посаду голів, де в Раївську зареєстровано було чотири Мартиненка і дві Гречки, а у Зайцівську три Хорішка та дві Борисових, щоб зрозуміти ціну його принциповості. Адже не з неба впали ці однофамільці і ніхто не крав їхні паспорти, щоб таємно реєструвати у комісіях.
Придивіться до місця прописки двійників – від Дніпра до Новомосковська. Не виключено, що вони жодного разу не були у Синельниківському районі і ні слухом ні духом не знають про наші громади. Але ж дали згоду на реєстрацію, переступили через совість, знайшли виправдання своїм вчинкам, хоча б перед самим собою.
Наприклад, один з однофамільців Мартиненка виявився інвалідом другої групи, якому за згоду, кажуть, заплатили 5 тисяч гривень. Тільки при цьому обіцяли, що він всього лиш буде спостерігачем, і ні про якого голову мова не йшла. Коли ж правда з’ясувалась, від подальшого спілкування відмовився, а його мама сказала, що вони чесні люди, і коли уже взяли гроші (потрібні на лікування), то з реєстрації не зніматимуться.
Мабуть, в чомусь зрозуміти цього інваліда можна, хоч виправдати важко. Але як зрозуміти тих, хто схилив його на цей вчинок? Тому до всіх документів, які надаються комісіям кандидатами, вкрай було б потрібно додавати ще кілька: довідку про адекватність, не схильність до наркотиків, майно за кордоном, кількість громадянств та найголовніше - порядність.
Можливо, тоді нас дивували б тільки діти, онуки, врожаї, футболісти та ін., але аж ніяк не вибори.
Станіслав Ткачов.
|
