Цей грубий вираз Карла Маркса я вичитав у книзі Л. Кучми „Україна не Росія”. Що Маркс хотів сказати? Замкненість цього життя, обмеженість кругозору, відірваність від світу, збіднений набір занять, невпевненість і небачення завтрашнього дня?.. Отже, якщо підійти до вислову з мірками гіркого сьогодення, то ми дійсно маємо ідіотизм селянського життя, що підтверджується багатьма негативними прикладами.
Візьмемо правдивий матеріал Світлани Кадош в „БН” за 20 червня „Чиновники і село – по різні боки барикад”. Селян тривожить відсутність правдивої інформації про „повзучі” реформи територіального перекроювання країни, реформування місцевого самоврядування, про продж землі, низькі закупівельні ціни на зерно...
Тривожить і доля землі. Чи не відберуть її у селян за копійки в результаті укрупнення територій? Чи потрібно фермерам, орендарям вкладати кошти в розвиток господарства та під майбутній врожай? А що буде з селами? Чи не зникнуть вони зовсім з карти України? Адже реформи в медицині й освіті, внаслідок яких зникають школи та ФАПи, плюс безробіття місцевого населення ведуть до обезлюднення сіл. А тут ще й сільрад не стане...
Правду про це та багато іншого аграрії району і хотіли почути від свого народного депутата Юрія Самойленка під час зустрічі. Але чи він був необізнаний на цьому, чи не отримав дозволу партії розкривати карти, втім, відповіді не надав. А без цього ще більше загострюється відчуття зради, невпевненості, розгубленості.
Агов, верховні чиновники і депутати! Ми, ваші виборці, молоде покоління та люди похилого віку, за плечима яких великий життєвий досвід, вимагаємо глибокого роз’яснення: що насправді хочуть учинити „верхи” і що від того буде „низам”. Не ховайтеся по кабінетах, зберіть народ на велике віче і тримайте свій звіт перед ним, дивлячись в очі. Спитайте народ, чи потрібні йому такі зміни? Якщо ви впевнені в корисності задумів – переконайте народ, що після укрупнення територій областей, районів і сільрад людям стане краще.
Втім, хіба мало історичного досвіду, коли радянські кабінетно-паркетні начальники вчиняли свої реформи заради реформ: оголошували ряд сіл та районів неперспективними та укрупнювали території.
Автору цих рядків, як і мешканцям с. Афанасівки, до цього часу прикро, що в селі закрили новозбудовану школу, клуб та ін. Для селян це було лихом. Пам’ятаю, як завідуюча ФАПом Оксана Тернова з сумом мовила: „Біда! В селі немає жодної вагітної жінки!” Зате виконана реформа.
Колись ми жили в Запорізькій області. Але місцеві селяни найвідчайдушніше чинили опір колективізації та хлібозаготівлі, а в двох районах народ навіть підвівся на збройне повстання. Саме тому, аби не втратити Україну, Сталін санкціонував утворення нової адмінодиниці з усіма силовими структурами та каральними органами.
Під час хрущовської відлиги знову з’єднали ці області і край став називатися Запорізьким раднаргоспом, а Синельниківський район разом з Покровським, Межовським та Петропавлівським увій-шли до Васильківського. Але ця хрущовська авантюра була не життєздатною, а дров наламали стільки, що наслідки тих новацій недобре відлунюють і досі.
Село – це історична сім’я, носій і хранитель українства, українських традицій, звичаїв і мови. І не варто робити необдуманих кроків і помилок, бо це зайва морока, коли реформи робляться всупереч бажанням людей.
Валентин ВАСИЛЕНКО.
сел. Первомайське.
|
