Село Миролюбівку знають і пам’ятають десятки тисяч випускників сільськогосподарського навчального закладу, що знаходиться на її території. Спочатку, років 80 тому, це була Агрошкола, потім Миролюбівське професійно-технічне училище. Сьогодні це Аграрний ліцей. Ідуть до нас навчатись діти звідусіль і хочеться, щоб наш край подобався всім, хто сюди завітає.
Є в нашому селі відносно нові побудови – це навчальний корпус та гуртожиток ліцею, але є і старенькі, та начебто списані. Рік тому і почалася робота з тими будівлями. Понаїхали причепи, грузились цегла, дошки, шифер, метал, все кудись вивозилось. Одну будівлю розгромили, другу, третю... Питання: невже ліцею не потрібні ці матеріали?
Люди зжалися, бо страшно, що завтра без оголошення почнуть трощити і старенькі жилі квартири.
Демонтаж училищних побудов почав директор Кіпров В.В., навіть ні слова не пояснивши колективу, бо він одержав дозвіл на списання зверху. Але списати – це не значить розбазарити.
Голова виконкому Миролюбівської сільради А.І. Варава схопився за голову, тричі збирав засідання виконкому, але хто може зупинити депутата райради Кіпрова?
Комісія по контролю за реалізацією списаних будівель по ліцею створена наказом директора місяць тому. Але ці люди написали відмову. Як продані споруди, чи внесені за них гроші в касу – такої інформації бухгалтерія ліцею не дає нікому – „нє вєлєл”.
Коли в нас в училищі директором працював Кошулько І.К., то кожен карбованець училищних грошей був обговорений з колективом. Це був керівник вищого рангу, але він завжди радився з колективом.
Пишу я в газету здебільшого тому, що біля мого двору стояла баня, списана. Хоча там стільки було обладнання! Як її списали?
Десь місяця два тому її розкрили, вивезли метал, шифер, ліс, роздробили одну стіну з великими потугами і кинули. Головне, що все це робилось вночі. Тепер ця будівля стоїть як „коза-дереза, пів-боку луплена”. Виявляється, що стіни у бані такі міцні, що їх неможливо розбити. Для чого ж треба було трощити цю будівлю? Тепер я боюсь, що все це так і залишиться.
Хотіла поговорити з Кіпровим, але згадала, як ми поговорили рік тому, коли він вискочив із кабінету в приймальню і закричав: „Мне плохо! Вызовите медсестру! А на вас я пишу письмо в прокуратуру”.
Так от я, пропрацювавши в адміністрації училища 30 років, можу попасти в прокуратуру. Мабуть, цього бояться і колишні директори ліцею Зуб І.П. та Ашуров О.С. Це „небезпечні” для Кіпрова люди. Зуб І.П. має величезний досвід роботи з людьми, педагог вищої категорії, має вищу спеціальну освіту, вміло і дохідливо подає матеріал. Навчає і виховує, передає свій життєвий досвід. А години дають йому – „на тобі, боже, що мені негоже”.
Ашуров О.С. – викладач вищої категорії, має вищу спеціальну освіту, з відзнакою закінчив сільськогосподарську академію – працює майстром виробничого навчання. Це в той час, коли ліцею потребується викладач основних спеціальних предметів. Ці предмети директор доручив читати майстру виробничого навчання без належної освіти (середня спеціальна).
Якість підготовки учнів – це не основне. Головне, щоб виконувався девіз: „Что хочу – то и ворочу”. Невже ліцей став вотчиною Кіпрова? „Все для людей”?
Дивлячись на руїни, старі люди говорять, що в час фашистської окупації такого не було. А В.В. Кіпрову треба все таки пояснити колективу ліцею, та і виборцям, чому все вивозиться і розпродується, і за яку ціну. Та й руки свої показати, як Ющенко показував: „Ці руки нічого не брали...”
Л.І. СИДОРЕНКО.
с. Миролюбівка.
Від редакції:
Проблема, яку порушила авторка листа, дійсно актуальна і болюча. Тож ми готові надати газетну площу для того, щоб всі зацікавлені сторони могли висловити свою думку і викласти власну позицію. Ми сподіваємось, що на цю публікацію відгукнуться директор ліцею Валерій Кіпров, Миролюбівський сільський голова Анатолій Варава. Чекаємо також коментарів керівництва районного управління агропромислового розвитку.
|
