 Спостерігаючи за черговим київським майданом і тим, як наш „найгуманніший” в світі суд з подання „влади для людей” заборонив підприємцям проводити мітинг на Майдані Незалежності, фактично відстоювати своє право на труд, уже не дивуєшся цинічності такого рішення. А пригадавши недавню пропозицію міністра МВС пана Могильова щодо необхідності виділити всіляким мітингувальникам глухе поле за Києвом, остаточно усвідомлюєш, що Україна, незалежно від того, дозволять нам безвізовий в’їзд до Європи чи ні, дійсно не Франція і не Греція, де ніхто не наважився вигнати з центральних площ демонстрантів.
Але ми не збираємось зараз дратувати читачів розмовами про демократію. Задамо лише кілька питань.
1. Чому усього сім місяців тому під час президентських виборів Віктор Янукович обіцяв підприємцям п’ятирічні податкові канікули, а у новому Податковому кодексі податки ще більше зросли?
2. Чому податковий тиск збільшують лише на малий та середній бізнес, а олігархам податки зменшують? Невже хтось наївно надіється на те, що зекономлені гроші вони спрямують на реконструкцію і оновлення виробництва. Якби металургійні та хімічні магнати дійсно цього хотіли, то зробили б ще до всесвітньої кризи, коли мали мільярдні надприбутки. Але не зробили тоді і навряд чи зроблять зараз, бо гроші їм потрібні для подальшої приватизації державного майна, як то „Укртелекому”, Одеського припортового, а найголовніше – землі.
3. Кого мав на увазі президент, говорячи про необхідність вчитись жити за європейськими стандартами: дрібних підприємців, які ніби-то не платять податки, чи міністрів, котрі з коханками літають на відпочинок чартерними літаками, суддів, котрі наколядували по мільйону доларів, чиновників, які під час кризи державним коштом купують вісімсоттисячні „Лексуси”, чи нардепів, які за просто так продовжили свій термін повноважень на півтора роки?
4. Невже влада думає, що судовими заборонами на мітинги та демонстрації можна вирішити соціальні проблеми та заткнути рота обуреному народу? В царській Росії також забороняли збиратись більше, ніж по три чоловіки, але Жовтень 1917-го все ж грянув...
І це питання не риторичні. Над ними вже задумуються синельниківці.
В чому полягають ідеали?
Зараз, осмислюючи підсумки виборів, переконуюся, що такої фальші і такого непорозуміння я ще не бачив. Спілкувався з сотнями людей, які ходили голосувати, і жоден з них не голосував так, як нам оголосили в підсумку. Я просто шокований!
Втім, перемога Партії регіонів хоч і сумнівна й незрозуміла для мене особисто, та набагато більше мене хвилюють не партії, а особистості. Наприклад, до обласної ради пройшли серед інших Людмила Штишенко та Петро Довгань. Щодо Петра Васильовича немає ніяких заперечень – він працює тут, на Синельниківщині, і допомагає людям реальними справами, навіть не будучи депутатом. А от щодо Людмили Штишенко і її впливу на добробут синельниківців маю певні сумніви. Я, літня людина з багатим життєвим досвідом, ніяк не можу усвідомити, навіщо жителю обласного центра турботи Синельникового. Не вірю я в те, що Людмила Анатоліївна насправді перейматиметься проблемами нашого району, маючи квартиру і високу посаду в Дніпропетровську.
Крім того, знаю її здавна як члена КПРС і секретаря з ідеології. Хоч я ніколи не був членом партії, але спілкуватися доводилося, і пам’ятаю, як Людмила Штишенко завзято пропагувала ідеї і лозунги комуністів. А зараз в неї нова партія і відповідно нова ідеологія, яка допомогла зробити кар’єру. Тож хіба я можу вірити людям, чия позиція полягає саме в кар’єрі? Тим, хто відступається від того, що називає принципами, можливо, навіть, ідеалами? Мені страшно вірити їм.
Постійно читаю про те, що вона часто буває на районних святах. Та хіба в цій присутності і посмішках з вітаннями реальна допомога?
Коли ж ми вже прокинемося? Голосуємо, обираємо одних і тих же, хто або більше наобіцяє, або більше бруду виллє на конкурентів, а країна тим часом вже кров’ю харкає. Чому не розуміємо, що ті, хто вже побував при владі, тим більше, за різних часів і політичних режимів, нічого ніколи на краще не змінять? Це стосується як керівників державного рівня, так і місцевих очільників. Вони відчули смак цієї самої влади і будуть надалі переходити з партії в партію (як ось зараз всі керівники терміново стали членами Партії регіонів), щоб тільки не відсуватись від годівниці. Я знаю життя, багато чого в ньому бачив і розумію, що треба обирати молодих, нових, тих, кого ще не засмоктала ця брудна гра у можновладців, це відчуття всесильності і вседозволеності.
Можливо, ті, хто голосував за партію влади і її представників, озвуться? Назвуть свої прізвища, пояснять свій вибір, обґрунтують його? Може, я чогось не розумію, коли вважаю, що змінити ситуацію на краще здатні тільки нові політики?
Віктор БУТКО, м. Синельникове.
|
