Останнім часом до редакційної поштової скриньки прилітає все більше повідомлень від досі незнаних авторів. Ми з радістю знайомимо вас, шановні читачі, з новими дописувачами, які бажають виступати на шпальтах «Берега надій». Так, нещодавно отримали електронного листа від юної жительки с. Павлівка Васильківського району Надії Андрущенко, яка за своїми інтересами та навичками близька до журналістської діяльності:

- Вітаю. Я тільки роблю свої перші кроки в журналістиці. Тому хочу опублікувати одну із моїх перших статей у вашій газеті. Для мене було б великою гордістю бачити свою роботу саме на сторінках «Берега надій». Мені 14 років. Зараз дистанційно навчаюся у школі універсального журналіста, маю сертифікат про закінчення курсів.

Життя кожного має свою неповторну історію

Чи підтримуєте ви дружні стосунки з сусідами? Наприклад, моя родина – так. І я хочу розповісти про долю літньої жінки, яка є нашою сусідкою.
Дитячі роки Марфи Спиридонівни Довгань припали на воєнні часи. Коли розпочалася Друга світова, дівчинці було 6 років. Батька забрали на фронт. Згодом його було поранено. Лежав у госпіталі в Краснодарському краї. В 1943 році, коли німці почали підходити, був змушений самотужки добратися додому, у вже визволену Павлівку. Нелегким видався цей шлях, але, незважаючи на всі труднощі, він зміг його подолати. 
Через два роки в сім’ї народилися дві дівчинки, Віра та Надія. І ось, здавалося б, життя стало налагоджуватися, але доля піднесла свої подарунки.
Коли Мафра була вже студенткою, померла її сестра Надійка. А Віра впала та пошкодила хребет, через що протягом чотирьох років лежала в лікарні. 
Не пощастило і з першим коханням. Навчалася вона тоді ще в школі, в десятому класі. Був у неї друг Володя, з яким довго товаришували. А потім дружба переросла в дещо більше. Закінчивши школу, юнак хотів вступати у військове училище. Перед від’їздом закохані домовилися зустрітися в місті. Приїхала Марфа, а милого немає. Як потім вона дізналася, його поїзд вирушив 10 хвилин тому. Володя майже кожен день писав листи. Додому після навчання він повернувся дещо раніше. І вони продовжували спілкуватися. Але все рідше і рідше. Згодом взагалі перестали. Так і пройшло кохання.
З навчанням теж виявилося непросто, хоча Марфа здала всі екзамени та поступила в Нікопольський педагогічний інститут. Оскільки дорога до нього була не близькою, а транспорту як такого не було, та й жити там не було де, дівчині довелося забрати документи, назавжди забувши про омріяну професію. 
Навчалася в технікумі з підготовки культосвітніх працівників. Закінчила семестр на відмінно та ось, в 1954 році помирає батько. Теплі спогади про нього залишилися на все життя.
Незважаючи на всі незгоди, вона змогла успішно завершити своє навчання. Стала працювати в бібліотеці. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Разом вони прожили ціле життя. Виховали чудових сина та донечку. 
Сьогодні я слухаю розповіді Марфи Спиридонівни з увагою і допитливістю. Світ, у якому вона жила, значно відрізняється від сучасного. Тому досить цікаво порівнювати минуле і сьогодення, роблячи власні висновки.

Надія АНДРУЩЕНКО.
с. Павлівка, Васильківський р-н.