Хліб-сіль своєму наставнику вручає голова ВСК «Україна» Георгій Колпак.

28 травня свій славний ювілей відзначає відома й шанована на Дніпропетровщині людина – Валентин Якимович Василенко, який впродовж тридцяти років очолював відомий за межами України своєю унікальною історією та визначними здобутками (одних лише орденоносців налічувалося близько сотні!) колгосп, колишню «Комуну Леніна».
Та попри поважний вік Валентин Якимович продовжує нас дивувати й радувати молодечим завзяттям, ініціативністю, залюбленістю в історію рідного краю і у Шевченкове слово, щирістю й безмежною людською добротою.
Є такі люди, про яких говорять, що на них Земля тримається. Василенко – один із них. Самовіддано пропрацювавши на благо Вітчизни задля добробуту людей, ця багатогранна особистість не стала звичайним пенсіонером, а продемонструвала ще й літературний хист, написавши унікальну в Україні книжку «На зламі», яка виникла із пекучого синівського болю за долю рідної землі. Частину схвальних відгуків   на неї, які прийшли з різних куточків України, він упорядкував у збірці   «Пробудження».
А свої перші кроки в якості керівника цей знаний хлібороб із півстолітнім стажем зробив у Василівці-на-Дніпрі далекого 1957 року. Тут і сьогодні мало не легенди розповідають про 27-річного красеня-голову колгоспу, який на сірому в яблуках жеребці з’являвся там, де на нього чекали і не чекали. Завдяки його завзяттю у селі з’явилась електрика і проводове радіо, були збудовані школа, дитсадок, колгоспна контора, споруджені корівники, свинарники, вівчарник, зерносховище тощо. Та й проект і фундамент під нинішній Будинок культури – один із найкращих у районі, теж було закладено при Василенку.
Ох і не хотіли василівці відпускати свого голову! Та й він зріднився з цими працьовитими людьми, а мальовничою природою цього краю був просто зачарований. У пам’яті назавжди закарбувався повноводий Дніпро і невимовної краси захід сонця над рікою. Тож усю свою любов до краю, увічненого і оспіваного Кобзарем у «Заповіті», він передав, виступивши автором-упорядником книжки «З любов’ю до Тараса», яка вийшла до 200-річчя нашого Генія і Пророка. А спорудження пам’ятника Т.Г. Шевченку Валентин Якимович вважає справою всього свого життя і, нарешті, схоже на те, що мрія його починає здійснюватися. Недарма ж бо він має таких учнів-послідовників! Шевченкові ж він присвятив десятки статей.
Та ось десь з пів року тому трапилась із Василенком біда: травмував ногу. Та так, що довелося провести нерухомо в ліжку кілька місяців. Та він продемонстрував неабияку силу волі і жагу до життя і на радість нам усім не просто став на ноги, а ще й серйозну статтю для улюбленої районної газети «Берег надій» написав! Телефоную йому, щоб висловити своє захоплення, і чую у відповідь: «Яка стаття? Я ж їх уже 5 у газету відправив! Одну до дня перепоховання Шевченка, інша називається «Не бійтесь старості!»…  
Отакий козарлюга! Поруч із ним завжди в радості і в біді – кохана дружина, Герой Соціалістичної Праці, Лідія Постольник. Вітаючи з ювілеєм цього великого життєлюба і романтика, який добре знає, в чому сенс життя, і поряд з яким усім нам затишніше і впевненіше живеться у цьому непростому світі, хочеться побажати нашому любому Якимовичу козацького здоров’я на довгі роки, щасливої долі, творчого вогнику, віри й наснаги, і при доброму здоров’ї зустріти своє сторіччя!

Людмила ЛЕНДА.
с. Василівка-на-Дніпрі.