Минає 2020-21 навчальний рік, який для нашого освітнього закладу є ювілейним.
В усних переказах старожилів фігурує 1916 рік як рік заснування двокласної громадської школи в Зайцевому. Проте немає жодного письмового свідчення про такий факт. Краєзнавець-ентузіаст С.І. Полторацький тверджував, що двокласна школа могла бути відкрита одночасно з церквою навесні 1920 року. Перше документальне свідчення: згідно з рішенням І-ї Всеукраїнської наради з питань освіти (березень 1920 року), з 1920-21 навчального року була відкрита 4-класна початкова школа соцвиховання. Отже, обидві версії (хоч 100, хоч 105 років) свідчать про ювілейну дату.
Першими вчителями були Іван Порфирович Парчевський, Микола Іванович Бережний та Іван Федорович Петров.
У дворі школи (вона розташовувалася в центрі села на землі колишнього заможного селянина Петра Поденка) був установлений дерев’яний будиночок, придбаний з допомогою залізничників, у якому відкрили народний театр (на даний час це місце займає приватний магазин).
В 1929 році в селі відкрилася 7-річна неповна середня школа. Першим директором її був викладач історії та географії Март Михейович Воздуган. Поступово Зайцівська НСШ розросталася і тепер розміщалася у трьох приміщеннях на центральній вулиці села, частини якої мали назви «Гора» і «Низ» (відома як Леніна) – це були колишні садиби заможних селян Олександра П’ятірні, Костянтина Руденка, Луки Субака. У спогадах старожилів згадуються ще й садиби Іларіона Петренка й Івана Малика (в останній були квартири для вчителів). На садибі Семена Різниченка розміщалася шкільна майстерня. Директор та вчителька Квітчаста (на жаль, ініціали не збереглися) вели гурток лікнепу, бо 80% жителів села були неписьменними.
З 1934 року директором школи був Григорій Іванович Шуть, якого в 1937 році змінив Петро Васильович Поліщук. У 1940 році з допомогою залізничників, які сприяли доставці з Криму ракушняка, була побудована нова красуня-школа, директором якої був призначений Михайло Михайлович Кучерявий, а П.В. Поліщук став завідувачем Павлоградським районним відділом народної освіти (Зайцеве до 1963 року належало до Павлоградського району).
Зі спогадів учительки біології та хімії Марії Іванівни Лях:
– Діти були дуже працелюбні, добре вчилися, працювали на шкільних ділянках, в саду. В колгосп ходили збирати колоски, знищувати жука-кузьку, клопа-черепашку на посівах. Школа займала з навчання і роботи перші місця в районі.
У селі не було комсомольської організації, і коли у 1934 році до Зайцевого прибув Петро Поліщук, йому ніде було стати на облік. Райком комсомолу прийняв рішення створити осередок у селі. До нього увійшли Поліщук (комсорг), Іван Іванович Яценко (старший піонервожатий школи, до цього єдиний зайцівський комсомолець) і пізніше – секретар сільради Михайло Прохорович Литвиненко.
В 1936 році при школі у колишньому будинку селянина Олексія Семеновича Савченка організували патронат для безпритульних дітей. Ними опікувався сусідній радгосп №17 (пізніше – ім. Будьонного, потім – «Дружба»), директором якого був Яків Васильович Жестовський. Всього цих школярів було 13. Їх одягали й годували у школі, в інтернаті був кухар, в господарстві мали двох корів. Вихователькою була Мотрона Савченко. Всі витрати на утримання безпритульних здійснювалися за рахунок радгоспу.
Зі спогадів учителя історії, директора школи Петра Васильовича Поліщука:
– Процес навчання того періоду мав великі труднощі. Учні не були забезпечені зошитами, підручниками, не було наочних посібників та багато чого іншого. Але, попри все це, учні в той час набагато краще вчилися… добросовісно працювали… Виховна робота проводилася в піонерській організації. В загонах піонерів були різні гуртки, художня самодіяльність, проводилися урочисті заходи і вечори розваг. Дуже рідко – можна сказати, в окремих випадках – були порушення дисципліни, та й то це здебільшого пов’язувалося з безпритульними. Учні школи систематично допомагали колгоспу на прополюванні, під час збору врожаю, у знищенні шкідників полів – в основному, самостійно, без участі вчителів.
В 1936-37 роках у змаганні між школами республіки в організації громадських робіт (допомога колгоспам, збір металолому та ін.) Зайцівська НСШ увійшла до числа переможців, а в області посіла перше місце. Колектив одержав особисте привітання від голови ЦВК України Г.І. Петровського і премію від ЦК комсомолу України (цінні подарунки школі, піонерам і вчителям). Після цього піонери вирішили написати листа Петровському про те, що в селі немає школи і ніде вчитися.
Через деякий час із облвиконкому прийшло розпорядження про виділення коштів із держбюджету на будівництво школи і виділення будматеріалів – ракушняка, який привозили з Криму. В цьому будівництві брали участь ентузіасти: жителі села, вчителі, учні. Таким чином, навесні 1940 року була побудована середня школа, але жодного випуску до війни вона не встигла зробити».
У період гітлерівської окупації школа не функціонувала. У приміщенні хазяйнували гітлерівські запроданці-калмики. Вони тримали там коней, на вогнищах палили взимку парти, столи та інші дерев’яні вироби, щоб зігрітися.
Після звільнення в 1943 році була відкрита семирічка, а в 1952-53 навчальному році – десятирічка. З 1958 року було введено виробниче навчання.
З 1943 по 1945 рік директором була жінка, прізвище якої не залишилося в пам’яті жителів села. А з 1945 року по 1959 школу очолював Петро Васильович Федоренко, який ще й по 1970-й викладав математику.
Цікава доля «найдовговічнішого» нашого директора школи Петра Григоровича Петренка, якого називали патріархом районної освіти. 17-літнім юнаком він почав у 1938 році вчителювати у рідній школі. В 1939-му пішов служити в армію. Війна внесла свої корективи в життя молодого вчителя. Після війни він повернувся до улюбленої справи, паралельно здобуваючи вищу освіту. У 50-ті роки деякий час працював у районному відділі народної освіти. А з 1959-го по 1984-й, вже перебуваючи на пенсії, викладав історію.
Зі спогадів П.Г. Петренка, знайдених в архівах С.І. Полторацького:
– 5 березня 1964 р. був забитий перший кілок на місці будівництва нової школи, яка зводилася на кошти місцевого колгоспу ім. Енгельса, а в лютому 1966 року відбулося її відкриття. Школа розрахована на 420 місць, але на момент відкриття вона мала 18 класів, які налічували 503 учні.
У 1964 році випустили 60 учнів, в 1965 – 60, в 1966-му – 93 (випускалися 10-ті та 11-ті класи). З 1966-го року випуски учнів почали зменшуватися.
У школі за сільськогосподарською спеціалізацією учні здобували професію тракториста-машиніста 3-го класу. Для цього був оформлений кабінет сільгоспмашинознавства, малися власні 4 трактори, три з яких були передані з колгоспу. Випуск спеціалістів у рік складав 33 чоловіки. Через кваліфікаційну комісію районного виробничого управління випускники одержували професійні права і залишалися працювати в колгоспі.
При школі були зведені також гаражі для зберігання техніки, майстерня з двома відділами, де учні виготовляли наочні посібники і різні необхідні предмети вжитку на замовлення колгоспу, пришкільний інтернат для школярів з навколишніх сіл (крім Зайцевого, у школі навчалися діти ще з 14 населених пунктів).
Відтоді багато чого змінилося: інша країна, інші умови існування освітніх закладів, інші технології. Міняються уряди, президенти, закони, реформи, оптимізації, реорганізації, інтеграції і ще всілякі «ації»… Незмінним, на мій погляд, залишається весь час одне: залишковий принцип фінансування шкіл. Чи хоч хтось із можновладців задумається коли-небудь над словами геніального Отто Бісмарка: «Хто економить на школах, той розоряється на тюрмах»? Але це вже інша історія…
Марія СЛІПЧЕНКО.
с. Зайцеве.
| 
