26 жовтня 1917 року в «Известиях» вийшов «Декрет про землю»: земля повертається до всенародної власності (доповідь В.І. Леніна про землю на ІІ Всеросійському з’їзді Рад). Але незабаром, після тріумфальної ходи радянської влади – закон «Про соціалізацію землі». Ще рік – 14 лютого 1919 року – вся земля вважається єдиним державним фондом. Нею розпоряджаються наркомати. І ніякого шахрайства!
Кращими указано визнавати великі радянські господарства, комуни та інші види товариського землекористування. Промайнули продзагони і продармії та їхні теоретики Зінов’єв, Каганович, Троцький, Бухарін і майбутній маршал Тухачевський.
Через 10 років Сталін якраз одержавлення землі об’явив заставою швидкої своєї колективізації та розкуркулення. Сільським колективам безпартійних селян-бідняків насильно вручали акти на вічне користування землею і Статути колгоспу, які не мали ніякого значення для селян. Бал примусової праці і продовольчого податку правили райкоми і обкоми через привезених з міста голів, здатних приймати та віддавати команди. Небувале донині: в одній особі - концентрація влади над селянином, над його домівкою, заробітком, витратами, худоби, влади над майбутнім дітей.
«Колхоз – это лагерь. Соловки на дому», - ось таку оцінку я почув від російського колгоспника. До речі, цей досвід, коли з однієї комори вигрібається все, що вродила земля, Сталін перейняв від феодалів. До вподоби колгосп був і Гітлеру під час окупації України. Це рабство, тобто тоталітарна система керівництва, розпалася аж в 1953 році, а провідна і направляюча роль райкомів і обкомів залишилася.
Наступив новий період, в якому були досягнення і падіння. Уже в 1970-80 рр.. кожна десята тонна світового виробництва сталі, чавуну, цукру, вугілля була українською. В економічному потенціалі Союзу частка вирощених в УРСР цукрових буряків становила 60%, соняшника – 50%, овочів – 33%, пшениці – 30%. Водночас в республіці було розташовано тисячу шкідливих хімічних заводів, 65% річного стоку Дніпра використовували промислові підприємства, що могло привести до втрати питної води. Серед 15 республік за рівнем онкозахворювань і набутих професійних недуг Україна посідала перше місце. Кожне друге село не мало школи, кожне третє – медамбулаторії. Лише 20% сіл газифіковано, а зникло – близько 1500 «неперспективних». Природний приріст населення значно знизився. Живучи в країні дефіцитів, ми давно звикли до нестачі: давилися в чергах за горілкою, тютюном, хлібом, милом і т.д. Доживала свій вік планова адміністративно-командна система.
Як тільки 16 липня 1990 р. Верховною Радою було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, вже 6 жовтня ухвалено закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу. Всі аграрники позитивно і з великою довірою сприйняли цей дуже важливий закон. А ще через два з половиною місяці, 18 грудня, селян знову обдурили. Ухвалено антинародну, антиконституційну постанову Верховної Ради про передачу землі у приватну власність. А новообраний президент 
Л. Кучма, продовжуючи антинародну політику, 10 листопада 1994 року підписав диктаторський указ про невідкладні заходи з прискорення земельної реформи.
Цей злочин вже 28 років знищує село і всю Україну. Власноруч варварськи розвалили і знищили багату матеріальну базу сільського господарства, чим довели народ до зубожіння і відкинули країну на десятки років назад.
«Село неначе погоріло, неначе люди подуріли», - писав Т.Г. Шевченко. Однак це не хвилювало колишнього директора заводу. Ціль Кучми – хутко продати землю-матінку і мати мільярди для голого на той час бюджету держави. Але народ заборонив цю авантюру, а Верховна Рада на продаж землі наклала мораторій. Люди бояться, що землю скуплять латифундисти, олігархи та іноземці. Ті, для кого село, сільська територія є домівкою, місцем роботи та відпочинку, дбають про охорону довкілля, тоді як власникам великого капіталу це не «болить», бо вони живуть у великих містах і на далеких островах, а не в селах.
Торгувати треба не землею, а тим, що вирощено на ній і перероблено на готову до споживання продукцію. За оцінкою комітету захисту рідної землі, у разі впровадження ринку землі буде ліквідовано 70% фермерських господарств і понад 80% середніх агропідприємств, що призведе до скорочення 1 млн. робочих місць. Тобто завдяки фермерським господарствам реалізуються важливі для суспільства соціальні функції. Майбутнє українського села – за фермерами, а не за олігархами.
Але поки точаться балачки, продавати чи не продавати землю всупереч мораторію, процес скупки земельних паїв давно не просто пішов, а навіть загуркотів за мізерними цінами 20 тисяч гривень за гектар ріллі. В той час у Європі гектар коштує 30-40 тисяч доларів, а в деяких країнах – до 70 тисяч.
А що буде далі? Буде, як в тому відомому анекдоті, коли в першу шлюбну ніч доня питала у мами, де їй краще лягти, скраю чи під стінкою. Що відповіла матуся – усі пам’ятають. Отак буде із землею під керівництвом і проводом президента Зеленського, його коаліції та міністра сільського господарства.
Продаж землі матиме наслідки, страшніші за монголо-татарську навалу і Голодомор. Тоді український народ вистояв і відродився. Без землі це буде неможливо.
 

Валентин ВАСИЛЕНКО.
сел. Первомайське.