Все частіше постає питання – чим ці селяни-кріпаки завинили перед державою, що вона так ставиться до своїх годувальників?
Поглянемо в історію. За часів «вождя всіх народів» Сталіна селянин працював за «палички-трудодні», піднімаючи індустріальну міць країни. Сам при цьому жив у глинобитних хатах, до яких блага цивілізації доходили в останню чергу.
При великому любителю кукурудзи Микиті Хрущову назовні красивий лозунг «зітремо межу між містом і селом» закінчився стертими з карти України неперспективними селами. І при цьому селянам аж до 1961 року не видавали паспорти, щоб вони раптом через стерті межі масово не ринулись з села до міста.
Життя на селі ніби покращилось в брежнєвські часи, але по суті це був той період, коли у селянина все одно залишалась найменша заробітна плата у порівнянні з заводчанином, шахтарем чи вчителем. Бо, невідомо чому, існувала така негласна думка – колгоспник виживе за рахунок городу та підсобного господарства.
Ось так з року в рік і виживав селянин. Тепер для них прийшла розплата «за виживання» у вигляді найменшої по країні пенсії. Вдумайтесь: жінка, яка все життя пропрацювала під палючим сонцем у польовій бригаді, мала усього лиш 60 карбованців на місяць, тому заробила аж… 1680 гривень пенсії. А доярка, яка надоїла за своє життя залізничний ешелон молока, заслужила від держави аж 2500 гривень. Оце і є справжня шана тим, кого на кожному агітплакаті зображували з вагомим пшеничним снопом у руках та надписом «Головна заповідь хлібороба – зерно державі!».
Далі були реформи, розпаювання, вакханалія цін, зникнення так званих нерентабельних галузей (хіба такі можуть бути у сфері виробництва продуктів харчування!?), про що уже сказано сотні разів. І коли сьогодні виробництво начебто вже стабілізувалось, і фермерські господарства почали розвиватись, податківцями запущена нова схема загальнодержавного рівня, яка знову ставить підніжку товаровиробнику – блокування податкових накладних на реалізовану продукцію.
Суть її єзуїтсько проста – по закону оформлені податкові накладні не проходять київської автоматичної реєстрації, бо комп’ютерна програма вбачає у різко-му збільшенні фермерським господарством продажу продукції, у порівнянні з минулими місяцями, ризикову операцію. В результаті фермеру 20 відсотків ціни не доплачує зернотрейдер, доки не отримає накладну, а в той же час сам товаровиробник по закону ще сплачує 20 відсотків ПДВ при першій події – відвантаженні товару. Тобто, втрачає 40 відсотків обігових коштів, на які знову «набіжить» ПДВ. Ніби не розуміють фіскали, що сільськогосподарське виробництво носить сезонний характер, і саме під осінь дозріває врожай, який селяни прагнуть продати для розрахунків по кредитах, по зарплаті, за паї та податки.
Чи-таки розуміють? Звичайно ж, розуміють і прекрасно усвідомлюють, для чого це робиться. Бо уже з’явились певні особи, які за відкат готові вирішити цю проблему. Така схема вже грабувала селян при Порошенку чотири роки тому і тепер що – знову повернулась?
Більше десятка фермерських господарств Синельниківського району опинились у ситуації без вини винних, так само, як і в сусідніх районах. Це надзвичайно обурює агровиробників і вони вимагають негайного втручання в ситуацію уряду, а то і Президента. Не можна так знущатись з власного хлібороба, завдяки якому тримається продовольча безпека країни, стабільність валютного ринку, добробут людей та світовий імідж країни. Не доводьте нас до крайності, бо історія красномовно засвідчує, наскільки непримиримими бувають селянські бунти.
Ми ж хочемо лише одного – працювати на землі у правовому полі!
Володимир РОЙ, Віктор БІБІК, Андрій УСОВ, Микола ПЕТРЕНКО, Олександр ЛОЗІН, Євген МЕЛЬНИК, В’ячеслав СЕРДЮК, Олександр ФОСТАЧЕНКО, Микола ЛИСЕНКО,
Микола БЕЗШТАНЬКО, Влад БРІЗКАНКІН, Ольга ДРУЖИНЕЦЬ,
товаровиробники Синельниківського району.
|