Нарешті країна вийшла з виборної турбулентності. Комусь „"бульо весєльо", а комусь уже і не дуже, бо отримав кілька повісток на допит до генпрокуратури. Але не байдуже всім. Принаймні, так повинно бути, адже політ продовжується, і куди саме полетить країна  - залежить від того, хто в кабіні пілота.

Сьогодні там, на жаль, далеко не професіонали екстра-класу. І коли цей  „гройсманівський” курс продовжиться й надалі, нас чекає зовсім не світле і не тепле майбутнє, а круте піке, з якого навряд чи вдасться вийти всім. Про це красномовно свідчать хоча б такі факти.   
По-перше – Україна уже не може сама себе прогодувати!?.. Власними продуктами харчування населення забезпечене лише на 81 відсоток. Дійшло до того, що навіть помідори та огірки  закуповуємо з Польщі та  Туреччини. Наші неперевершені за смаком та поживними якостями херсонські помідори повинні б не тільки почервоніти від сорому, а просто луснути. А Прем’єр з оточенням нічого – прекрасно себе почувають, беручи під державні гарантії мільярдні позички під 16 відсотків річних, щоб напередодні виборів попіаритись кількагривневими добавками до пенсій, які в народі давно охрестили подачками.
По-друге – під „мудрим” керівництвом мудреців з Кабміну аграрна галузь дійшла до межі, за якою подальший розвиток і нарощування виробництва продукції стає просто непотрібним. Чому? Тому, що вирощене перевезти до споживача стає неможливим. Залізниця залишалась без вагонів і локомотивів – з липня 2018 року на „Зернопром-Агро” ми не змогли допроситись жодного вагону, бо на станцію Синельникове-2 їх попросту не ставлять. Перевезти ж автотранспортом також нереально через відсутність доріг і дії нашої доблесної патрульної поліції, які в кращих традиціях „пузатих даїшників” на кожному кілометрі сшибають гроші з водіїв зерновозів. Підстава одна – гранична вага автомашини не може перевищувати 24 тонни. Ось так чиновники „борються” за збереження доріг, замість того, щоб будувати їх хоча б так, як у Білорусі. Мабуть, хочуть, щоб країна знову повернулась до полуторок. 
Та коли сільське господарство поки що ще хоч сяк-так тримається, забезпечуючи найбільше надходжень валюти в країну, то промисловість лише на 30-ть відсотків забезпечує товарами власні потреби. Від автомобільної промисловості залишилось 3,6 відсотків, на вулицях не пройдеш від мотоциклістів, а власного виробництва їх усього 2,2 відсотки. Ще недавно хімічна промисловість була однією з найбільших експортерів у країні, а сьогодні фермери усього на сорок відсотків забезпечені вітчизняними добривами, а складними і того менше – на 15 відсотків.  Все інше – імпорт. 
І знову все „нормас” у гройсманівському королівстві, бо на експорті та коливанні курсу валют непогано вдається комусь заробити.     
А те, що коїться на ринку енергоносіїв, назвати навіть слів не знаходиться. Газ при собівартості 2 тисячі гривень за тисячу кубометрів нам продають по 7900, ціна електроенергії після запровадження гройсманівським Кабміном так званого ринку електроенергії знову поповзла вгору і стала недоступною навіть для державних водогонів, які вже збираються подавати населенню воду погодинно.  Ми що, в пустелі живемо?  
Невже українці стали такими безрукими та лінивими, що не можуть налагодити власне виробництво, чи підприємливі люди вже давно в „безвізі” піднімають економіки інших країн? Не хочу в це вірити, бо знаю людей, які готові вкладатись у вітчизняну економіку. Але як це зробити без оборотних коштів? На банківських кредитах під 20 відсотків розпочати бізнес неможливо, а так пощастити, як „пощастило” порошенківській корпорації „Богдан” - отримати кредит під 0,9 відсотків річних – випадає рідко кому і то раз на 5 років. 
У міністерствах цього не можуть не знати, та жодних реальних програм з підтримки власного товаровиробника за останні роки так і не було запропоновано Кабміном. За винятком тих, звичайно, де працювали схеми для „своїх” людей. Як з ніби-то дотацією сільського господарства, в результаті якого за останні роки жоден  синельниківський фермер не отримав ні копійки.
А чому б не дати молодій сім’ї на селі 300-400  тисяч гривень безвідсоткової позики на розвиток тваринництва? Тобі б вона могла мати не одну корову в примітивній конюшні, де все тримається на ручній праці, а продукція низької якості (і це правда, бо в таких умовах неможливо отримати високоякісну сировину), що скуповується перекупниками по принизливих 5 гривень за літр, а придбати 15 високоудійних голштинів, електродоїльний апарат, встановити холодильники, об’єднатись в кооператив з сусідами і продавати першокласне молоко хоча б по 7,5 гривень за літр. Це були б гарантовані робочі місця, надійний дохід для достойного життя, якісна продукція для населення і гарантія того, що село не вмре. 
Однак цього ніхто не робить, бо пояснення у чиновників одне – не вистачає коштів. Зате їх вистачило на абсурдну так звану децентралізацію, в результаті якої з одного районного чиновницького апарату в райраді створили сім, як у нас на Синельниківщині. Кількість чиновників виросла в рази при місячній зарплаті в 20-40 тисяч гривень, а реального впливу на розвиток територій і покращення добробуту людей немає і не буде. 
Яскравий прилад – Тургенівська школа, яку закрили через брак коштів на її утримання. Скоротили 9 вчителів, змусили дітей мандрувати за 7 кілометрів до Славгорода, а натомість розмістили в її стінах новостворений відділ освіти з начальником, замами та інспекторами і так само продовжують витрачати кошти на опалення та освітлення закладу, тільки уже без дітей.
Все так, як казав, ще тоді, відомий літературний персонаж Остап Бендер – „всі гроші зжирає непомірний бюрократичний апарат”. 
Чому все так відбувається? На моє переконання, через відсутність професіоналів-практиків серед тих, хто відповідає за економіку країни, у даному випадку в Кабміні. Бо оксфордський чи кембріджський дипломи ще не гарантія вмілого управлінця. Треба ще мати практичний досвід і знання наших вітчизняних особливостей. А враховуючи сьогоднішню політичну ситуацію, є велика загроза, що і в Кабмін прийдуть фотографи та безробітні. Допустити цього ніяк не можна, бо справжніми Слугами Народу можуть бути лише професіонали. А їх політична приналежність – то все вторинне, якщо дійсно задеклароване бажання служити народу не чергове піар-гасло.  
От тільки як би цю думку донести до новообраних Парламенту та Президента? 

Володимир РОЙ, депутат
Дніпропетровської облради.