В останню неділю квітня у всьому світі відзначається День споріднених міст. Синельникове теж має свого побратима – грузинське місто Гурджаані. І в цьому році ми визначаємо ювілей поєднання – 75 років дружби, плідного та багатолітнього союзу.
Усе почалося у далекому 1939 році у Москві, на Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Наші земляки познайомилися з посланцями Грузії й запропонували трудове змагання. Результатом цього й стала домовленість про співпрацю.  Навіть воєнні роки не порушили цієї традиції. Незабутніми для нашого рідного міста залишаються зустрічі 1979 та 1985 років (делегація Синельникового у Гурджаані), 1979 та 1986 років (делегація Гурджаані у Синельниковому), як зазначив колишній мер міста Леонід Сутула у своїй книзі „Два серця б’ються воєдино.”
У ній же було написано, що у 1943 році синельниківці отримали листа від гурджаанців. „Ми завжди пам’ятали про наших українських братів, - писали друзі. – Ми весь час турбувалися про все, що від нас залежить, щоб допомогти Червоній Армії швидше подолати ворога.” Але кульмінацією листа був справжній прояв дружби, коли гурджаанці вирішили надати нам допомогу. Вони віддали для синельниківців 218 овець, 38 свиней, 29 голів ВРХ, понад тонну фуражного зерна та багато іншого.
Поспілкувавшись з колишнім директором музичної школи, заслуженим працівником культури Ігорем Білим, ми дізналися, що він двічі був у Грузії, від чого залишилися лише теплі спогади.
- Це були світлі сторінки в нашій історії. Саме під час таких зустрічей можна обмінюватись досвідом, інтегруватися до цивілізованого світу.
У 1979 році Ігор Іванович відвідав разом з делегацією Гурджаані, і у вищезгаданій книзі були опубліковані його спогади.
- Нас чекала Алазанська долина, що розташована на сході республіки. З піднесеним настроєм їдемо до Гурджаані автобусом, читаємо назви населених пунктів, які здавалися екзотичними: Сахараджо, Цнорі. Потім розселення в готелі, де відчули грузинську гостинність та щирість. Коли ми були у маєтку князів Чавчавадзе-Цінандалі, мене, як музиканта, вразило фортепіано з червоного дерева. І дуже довго шкодував, що тоді наша капела не заспівала. Грузини в тісному колі говорили: „Ви – Україна, а ми – Окраїна.” А ще вони великі патріоти. Наприклад: „Мы отдали вашу Лесю Украинку, чтоб ее похоронили на Родине (вона померла в Грузії), а наш Давид Гурамишвили так и остался в Миргороде.”
На жаль, сьогодні Синельникове так не співпрацює з Гурджаані. Спеціаліст з питань внутрішньої політики міської ради Світлана Ісаєва зазначила:
- Ми неодноразово запрошували грузинських друзів по Інтернету, телефонували, але чомусь безрезультатно. Вони повинні були б приїхати на День міста, та не приїхали.
Проте Ігор Білий вірить, що все ще попереду.
- Ще нічого не загублено. Ми й досі маємо місток між Україною та Грузією, хоча зараз він поріс дикою травою. Але все ще можна повернути.
Євгенія ЛЕБІДЬ.