Осінні дні для кожного українця завжди особливі – це час, коли наша країна скинула ярмо нацистської окупації. І ми маємо пам’ятати про подвиг наших солдатів, які 76 років тому принесли на українську землю мир і свободу. Один з визволителів – наш земляк Тарас Кирилович Прихно.
Він народився 6 серпня 1926 року в с. Новомиколаївка у багатодітній родині. Юнаку було лише 17, коли він пішов на фронт.
- Всіх нас, молодих воїнів, відправили з Синельникового до Павлограда, потім на Лозову. Мене призначили в інженерно-саперний полк. Навчання тривало три місяці. Вчили, як будувати бліндажі, як імітувати, як укріплювати доти, дзоти, як ставити протитанкові чи протипіхотні міни.
Перше бойове хрещення пройшов у Солонянському районі у складі 62-ї інженерно-саперної бригади, а після звільнення Солонянщини отримали завдання звільняти Апостолівщину, далі маршрут проліг аж до Кривого Рогу. Точилися запеклі бої за кожен населений пункт, за кожну вуличку. Червоними від крові були глинисті береги річок Інгул та Інгулець. А гребні хвиль з білих враз ставали рудими.
Потім дорога вела на Одесу: станція Роздільна, села Копанка, Слободзея Руська. Брав участь у форсуванні Дністра. У запеклих довготривалих боях зайняли плацдарм по Дністру 9х18 км, тут і отримав поранення в ліву ногу. А в Молдові солдатів підстерігала малярія, тоді нас терміново перевели до Бережанського району Вінницької області, де напували хиною протягом двох тижнів. Звідти на Польщу, пішки йшли на Ковель аж до Рави Руської.
Там мене забрали на курси до штабу 6-ї армії інженерних військ на спеціальність рекогносцирувальник водних перешкод, де я був два місяці. Дійшли до Бреслау в окупованій Польщі. Наші війська оточили угрупування військ німецької армії в кількості 52 тисячі чоловік, - згадує фронтовик.
Ветеран закінчив війну в Польщі, має Орден Великої Вітчизняної війни, медалі «За мужність», «За відвагу». Після війни ще служив у Воронежі, а демобілізувався у 1951 році у званні старшого сержанта інженерних військ.
Спогади Тараса Кириловича – це жива історія Другої світової. Сьогодні він все так же мешкає у Новомиколаївці, ділиться своїм досвідом з молодими та зігріває всіх теплом і людяністю. І хочеться, щоб ще довгі роки захисник рідної землі Тарас Прихно залишався при доброму здоров’ї.
|