Все відбулося немов у німому швидкоформатному сінематографі. Тільки замість Чарлі Чапліна головну роль зіграв віце-спікер Стефанчук. Не чуючи ні один одного, ні своїх виборців, депутати Верховної Ради України прийняли закон про вільний продаж земель сільськогосподарського призначення.

Реформи... Скільки їх уже було за роки незалежності України? Я добре пам’ятаю третє грудня 1999 року, коли вийшов Указ президента Кучми про розгін колгоспів. Кажуть, наміри були благі, а що отримали фактично? 
Ось хоча б на прикладі колишнього колгоспу ім. Тельмана. До цієї реформи силами і коштом господарства  були збудовані школа, дитсадочок, гуртожиток, проведено газопровід, функціонував водопровід, щороку будувалось по 5 нових домів, і молодь стояла в черзі за житлом, навіть не думаючи покидати рідне село. Щодня ходив один рейсовий автобус до Синельникового, а інший до Дніпропетровська, працював фельдшерський пункт, де Таїса Іванівна Яковін надавала безкоштовну медичну допомогу фактично цілодобово, поряд у Миролюбівці була амбулаторія. 
Все це дозволяло сільським людям не відчувати себе обділеними якимись благами цивілізації, і життя на селі не сприймалось як вимушена реальність невдах. 275 працівників колгоспу та 350 пенсіонерів залюбки комфортно жили і працювали на землі.
І ось реформа розігнала колгоспи. Перший наслідок – тваринницькі ферми стали нерентабельні і їх ліквідували, на тракторних бригадах залишилось по кілька механізаторів. Решті людей не стало роботи. Молодь почала виїздити в міста, дітей у селах зменшилось і нікому стало ходити в дитсадок та школу, заглухло культурне життя в клубі. В результаті дійшло до їх закриття та поступової руйнації. Втратила роботу сільська інтелігенція, і інтелектуальний потенціал сільського населення реально почав знижуватись у порівнянні з міським. 
Старики змушені доживати у своїх домівках, які втратили реальну вартість. Бо продати їх просто нереально через те, що за послуги нотаріусів інколи треба заплатити більше від ціни самої хати.
То кому стало краще в результаті проведеної реформи?
Наступна реформа – так звана децентралізація. Що доброго дала вона, яке покращення принесла мешканцям Синельниківського району? На мою думку, результату нуль, а то і  мінус.  
Чому? А що, села стали багатшими? Ні, за винятком тих одиничних громад, на території яких нашими батьками були збудовані або теплоелектростанції, або шахти. У нас в районі таких не виявилось, тому і річний дохід на одного мешканця, наприклад, Іларіонівської ОТГ у п’ятірці найменших в області – складає усього 2,8 тисячі гривень.
Більше стало повноважень на місцях? За чотири роки реформи так і не спромоглися передати на місця ні землю, ні дороги, у наслідках чого ми пересвідчуємось щодня. Покращилось автобусне сполучення з селами? Ні – зі щоденних рейсів залишився один на тиждень. Кращими і доступнішими стали медобслуговування та освіта? Навпаки – амбулаторії без лікарів, а в малих селах школи взагалі позакривали. Зменшили навантаження на бюджет завдяки скороченню кількості чиновників? Навпаки – їх стало більше, бо замість одного районного апарату утворилось п’ять – у кожній ОТГ, а фінансова безконтрольність призвела до встановлення зарплат окремими головами ОТГ більших, ніж у президента країни. То в цьому позитив і смисл  реформи?

І ось дійшла черга до найсвятішого – продажу землі. Володіючи тією ж інформацією, що й усі, знову задаю питання – кому така реформа принесе користь? 
Для тих, хто обробляє землю, плюсів не бачу ніяких. Припустимо, хтось захоче розпочати аграрний бізнес і купить 100 гектарів землі. Яку передову технологію він зможе впровадити, яку сучасну техніку  зможе застосувати, скільки робочих місць створити на такій малій площі і через скільки років окупити вкладення? За 10-15 років?  Для бізнеса це не прийнятний строк, тому розраховувати на якісь значні інвестиції від нового закону це утопія. А юридичні особи зможуть купувати землю взагалі лише через  чотири роки, тому сьогодні їх навіть розглядати як потенційних гравців на ринку землі зарано. 
Немає плюсів і для власників землі. Адже коли хтось хотів продати свій пай до запровадження вільного продажу сільгоспземель, то сьогодні є цілком законний спосіб отримати кошти наперед по ринковій вартості землі – укласти договір емфітевзису на 49 років. І при цьому селянин чи його нащадки лишалися власниками землі і могли після закінчення строку оренди знову прийняти нове рішення. До того часу багато що зміниться і цей пай дійсно може стати золотим.  А продавши сьогодні – людина назавжди позбавляється землі.
Надія на те, що через високий попит на землю значно виросте орендна плата, також не справдиться, бо, по-перше, з вищезазначених причин високого попиту не буде, а по-друге – рівень орендної плати формується рентабельністю гектара, а не його оціночною вартістю. І є межа, яку бізнес ніколи не переступить, а скоріше відмовиться він такого виду діяльності. Як сталось з тією ж тваринницькою галуззю.
Єдині, хто може виграти від впровадження такої реформи – це нотаріуси, котрі зароблять на оформленні актів купівлі-продажу, та держава, до бюджету якої будуть сплачені податки на прибуток продавцями землі. А це саме тими простими людьми, хто надіявся вигідніше продати пай після введення ринку землі. При цьому ще й втратить право і на субсидію, і на інші соціальні виплати, які він міг мати.
Тому вкотре задаюсь питанням – чи варто розпочинати реформи, які не покращують життя і 50-ти відсоткам населення? І сам знаю відповідь, що цю гірку пігулку суспільству доведеться проковтнути.
Чи проти я земельної реформи в принципі? Не проти і визнаю, що земельні паї, які уже опинились у приватній власності, повинні вільно продаватись. Але чи в протичумних костюмах і в такий спосіб мав прийматись цей закон? Обговорювали і ламали списи через один текст законопроекту, а у Верховну Раду винесли зовсім інший. Він дійсно більш лояльний до нинішніх фермерів і унеможливлює швидке захоплення ринку землі міжнародними  агрохолдингами. Але ж цим одночасно обмежується і залучення великих інвестицій в економіку країни, що називалось головною причиною відкриття ринку землі. То для кого тоді і з якою метою взагалі приймається цей закон? 
Тому поки в країні введено карантин через коронавірус, не варто було поспішати з продажем землі задля примарних позичок МВФ, а пошукати додаткові кошти, як кажуть, серед внутрішніх резервів. Хоча б у мільйонних зарплатах членів наглядових рад державних компаній на зразок НАК «Нафтогаз України» чи очільників держпідприємств як-то «Укрпошта» Ігоря Смілянського,  генерального директора ПрАТ “Укргідроенерго” Ігоря Сироти та інших, зарплати яких більші від президента США. Ми на сесії Дніпропетровської облради на боротьбу з пандемією додатково ледь нашкребли 300 мільйонів гривень, а офіс Президента України на внутрішні  чартерні перельоти запланував витратити  250 мільйонів…
І це не діло, коли у державі  існують такі перекоси. За таких умов жодна реформа не стане успішною, і суспільство знову й знову ковтатиме ці гіркі реформаторські  пігулки.

Володимир РОЙ, депутат Дніпропетровської обласної ради.