22 травня – день перепоховання Т.Г. Шевченка    на Чернечій горі,  поблизу Канева.
1861-й рік. Настала урочиста хвилина: Шевченкову домовину дбайливо винесли з собору. Як згадує один із учасників процесії: «Поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрігся люд хрещений, і повезли як слід діти свого батька, що повернувся з далекого краю, до свого дому. Попереду всієї процесії несли портрет Кобзаря, щоб увесь люд бачив, яким він був живий. Спершу везли Шевченкову домовину чоловіки. Однак за давнім українським звичаєм парубка (а Тарас так і не встиг одружитися) повинні проводити в останню путь дівчата. У барвистому національному вбранні вони оточили козацький віз із Шевченковою домовиною». 
Про це з хвилюванням писав незабаром Честяхівський з Канева петербурзьким приятелям: «…дивлюсь – як макова нива зацвіла коло Кобзаревої домовини, а сама домовина, як найбільша маківка, красується поперед великої ниви: все дівочки, як квіточки, а дівчата, як маківки обавили батовою  й везуть віз Тарасів; а жіночки позад воза помагають, і ні одної мужської душі нема, не тільки в возі, а й близько коло воза. У мене навернулися сльози в очах від такого дива».
Канівські дівчата, аж до самої Чернечої гори нікому не віддавали Шевченкової домовини.
Над Шевченковою могилою час від часу нависає загроза. Дехто з канівських дворян вже відразу після поховання поета пропонували розкопати її або ж перенести в інше місце. Були й інші недобрі спроби з боку міської думи, яка виношувала всілякі плани: заорати дорогу до могили або улаштувати громадське кладовище, продати цей священний шматочок землі, збудувати цегляний завод. Охороняла Шевченкову могилу від ворожих посягань лише сила народної любові.
Вкотре читаючи «Заповіт» геніального сина українського народу Тараса Шевченка, знову замислюємося над питанням: чи ж виконали ми, його діти й онуки, священну останню волю поета? Незрозуміло, чому по смерті поета ніхто не звернувся до його «Заповіту» і не спробував визначити місце, яке він сам вказував. Тепер нам, його дітям, вже всім відоме місце – це є Василівка-на-Дніпрі.

Валентин ВАСИЛЕНКО.
сел. Первомайське.